(По новелах А. П. Чехова) Основною темою новел А. П. Чехова як письменника критичного реалізму прийнято вважати викриття пороків російського провінційного суспільства кінця XIX – початку XX століття. Як виразився М. Горький, “його ворогом була вульгарність”; дійсно, те, із чим боровся й що висміював Чехов, – щоденність і вульгарність життя, вузькість людських інтересів, біднота розуму – можна об’єднати цим ємним словом. Головні, герої оповідань нерідко попадають у ситуації, коли їм доводиться робити вибір, можливо, неусвідомлений:
По Чехову, сіра маса має величезну силу й здатна поглинати, втягувати в себе людей, потенційно здатних до морального розвитку, але разом з тим недостатньо стійких у своїх переконаннях. Так, у знаменитому оповіданні “Ионыч” головний герой деградує як особистість, перетворюється із цікавої людини, здатного на глибокі почуття,
У трагедії доктора Старцева можна обвинуватити суспільство, що вважає самої інтелігентної в місті сім’ю банальних, вульгарних, морально статичних людей. Але знову ж причиною їй могло послужити й та обставина, що доктор Старців ніколи не усвідомлював і не формулював для себе моральний розрив між ним і сім’єю Туркиных, хоча не раз глузував з їхніх дивних звичок. Ионыч не зумів споконвічно зрозуміти різницю, був духовно сліпий (можливо, тому що закохано), як не зміг побачити розходження й іншого персонажа Чехова, більше близький авторові, – доктор Димов з оповідання “Стрибуха”.
Димів, людина, захоплена наукою й готовий безкорисливо присвятити їй все життя, не здатний приділити багато уваги особистого життя й бути більше розбірливим у людях. Він жениться на Ользі Іванівні, не зауважуючи її схильності до пошуку “великих людей”, і до самої смерті, імовірно, не розуміє, що саме ця жінка стала причиною його загибелі
Така покірлива, безсловесна, великодушна істота не в змозі протистояти вульгарності, хоча інтуїтивно може неї почувати. Він упокорюється й від цього миру йде з головою в роботу; Димов не борець, а відмінний працівник, нещасний в особистому житті. Автор ставиться до нього із симпатією й співчуттям, але доктор Димов ідеальний лише як працьовитий, здатний присвятити все своє життя науці, нескінченно добра людина.
Наблизитися до розуміння чеховського ідеалу можна через ще один контрпример.
В оповіданні “Про любов” Алехин оповідає про упущений їм щастя, що не відбулося любові. Чехів проповідує необхідність боротися за переконання, щастя, відстоювати свої права, почуття, любов. Алехин пішов на приводу в суспільної моралі, дозволив коханій виїхати й лише в останній момент зрозумів, що ніякі перешкоди на світі не коштують того, щоб/дві людських істоти стали нещасними.
Як своєрідне продовження оповідання “Про любов” можна сприймати оповідання “Дама із собачкою”, у якій головний герой (Гуров) їде за улюбленою в глухе повітове місто, і їхній зв’язок триває. Невідомо, що краще: страждати поодинці або, зрідка зустрічаючись, знову й знову розставатися
У Гурова ситуація безвихідна: він одружений, вона замужем, в обох діти. Двоє не можуть перемогти існуючу дійсність і суспільство, що не зрозуміє закоханих і засудить їх; вони повинні битися, “як птаха в клітці”, і не знаходити рішення. Тут позиція Чехова досить суперечлива, незрозуміло, навіщо обманюють Гури Ганна свого подружжя, адже цей зв’язок приречений; звичайно, ця проблема не вирішена дотепер і понині спірна. Очевидно одне: автор новели схвалює дії героя й співчуває йому; на думку Чехова, Гуров прав.
Програмним у темі боротьби з вульгарністю є оповідання “Учитель словесності”.
Нікітін, зачарований юністю й ніжністю дівчини Мисюсь, закоханий, не зауважує в ній спадкоємній вульгарності, повсякденній вульгарності. Але наприкінці усвідомлення навколишньої сірості змушує його встати вночі у відкритого вікна й зважитися бігти, боротися, але тільки не дати собі злитися з вульгарним суспільством. Нікітін – починаючий борець, автор не показує його подальших дій, тут важливо саме рішення боротися, непокора повсякденному ходу речей. Нарешті, у новелі “Палата № 6” яскраво обкреслена образ че ловека начитаного, розумного, що зрозумів не тільки вся вульгарність і низькість навколишнього світу, але і його силу й владу. І страх перед можливою реакцією цього суспільства переростає в Громова в манію переслідування
Він те приходить у себе й рветься з лікарні на волю, то замикається в собі й здригається при найменшому шереху, боячись, що за ним прийдуть. В оповіданні розвінчується зручна “філософія бездіяльності” (на прикладі доктора Ратину); Чехов протиставляє їй натуру бурхливих, прагнучих дій, боротьби. Але сили поки на стороні більшості: пропитих охоронців Микити з величезними кулаками, донощика Хоботова, сумнівного друга Михайла Аверьяныча.
В образі Громова відбиті багато рис і якості, які цінував Чехов; у принципі, Громов близький чеховському ідеалу, він протиставляє себе сірості, вульгарності; нехай мовлення його трохи награне й театральна, часом непереконлива, але він говорить гаряче й щиро. Такі яскраві, самобутні особистості й повинні рухати людство вперед: жадібно, що ковтають книги, утворені, з повагою стосовні до всього чистого, сьогоденню (згадаємо, що Громов про жінок і любов завжди озивався з повагою, хотяни разу не був закоханий).
Імовірно, якби він закохався, то поїхав би за улюбленої куди завгодно, пожертвував би всім, що мав, відмовився б від суспільної думки, як це зробив Гуров в “Дамі із собачкою”. Особливість реалізму як літературного напрямку, зокрема, полягає в тому, що автор зображує своїх героїв у віємо різноманітті їхнього внутрішнього миру, не закриваючи ока на недоліки, тобто не ідеалізує героя. Чехів як новеліст-реаліст також не був схильний до ідеалізації: у його оповіданнях не можна знайти зразок, шаблон, гідний наслідування
Однак із кращих рис окремих героїв (працьовитість Димова, рішучість Гурова, Нікітіна; тяга до чистоти в Громова) можна скласти збірний образ людини-борця проти вульгарності, буденщини, сірості, – того, що ненавидів Чехов, із чим призивав боротися й що жорстоко й нещадно викривав у своїх добутках
(2 votes, average: 5.00 out of 5)