Бути людиною – це й означає відчувати, що ти за все відповідаєш. Палати від сорому за злидні, хоча вони, здавалося б існують і не з твоєї вини. Пишатися перемогою, яку здобули товариші. І знати, що, кладучи камінь, допомагаєш будувати світ.
Пам’ятати, що…
Людські серця найбільше страждають від духовної спраги.
Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам не видно.
Ми відповідальні за тих, кого приручили.
Кожен повинен бути господарем на своїй планеті.
Тільки осмисливши свою роль на землі, хай зовсім непомітну, ми
Свою душу за любих обставин треба тримати в чистоті.
Перш ніж судити когось, треба постаратись його зрозуміти.
Любити – це не означає дивитись один на одного, це означає дивитись разом в одному напрямі.
Дія рятує нас від смерті.
Зірки світять для того, щоб кожен міг відшукати свою зірку.
У людей має бути спільна мета, бо всі вони – одна велика родина, пасажири одного корабля – планети Земля.
В останній день липня 1944 року Екзюпері мав летіти над місцями, де проходило його дитинство. Він прийшов на аеродром, коли ще сонце тільки сходило. Друзі допомогли одягнути важкий комбінезон,
Його чекали так, як колись чекали Мермоза, Гійоме. Але марно – він не повернувся. Пошуки радарів нічого не дали..
Його збили фашисти і він потонув в Атлантичному океані. Але мені чомусь хочеться вірити, що він назавжди залишився у зоряному небі, адже сам був Людиною-зіркою, яка зігрівала людей.
Немає могили – немає пам’ятника.
А яким ви уявляєте собі пам’ятник Екзюпері?
– Постать людини яка піднімає над собою планету Земля. Адже до нашої планети він відносився з великою любов’ю і повагою.
-Письменника Екзюпері нам подарували зірки, і тому я уявляю собі пам’ятник, на якому Екзюпері буде в оточенні зірок.
Мені здається, що найкращим пам’ятником Екзюпері є зоряне небо. Вийдіть ввечері і погляньте на нього. І, якщо почуєте сміх зірок, – це буде найкращим пам’ятником, найкращою пам’яттю Екзюпері. Тому, що сміх зірок може почути лише той, в кому живе Моцарт, в кому живе Людина.
Для чого живе людина? Це також вічне питання. Кожен повинен щось після себе залишити.
Адже писав поет: Скажи, какой ты след оставишь?
След, чтобы вытерли паркет Иль долгий несгладимый след На сотню, двести, тыщу лет…
Я сама часто задаю собі це запитання. Що залишиться після мене? І знаю, що після мене залишаються мої діти : Галка і Сергійко, і хотіла би, щоб були справжніми людьми. А ще? Ще мої вишивки, в які я вкладаю свою душу. А ще?..А ще я все життя розповідаю учням казки, те, чого насправді не було. І це те, на що я трачу своє життя?
На душі стало якось порожньо. Від порожнечі спас Екзюпері. А, може мій улюблений предмет, моя зарубіжна література, існує для того, щоб серед таких необхідних предметів, як фізика і математика, біологія і хімія, не дати загубитися маленькому принцу, маленькому Моцарту, дати їм віру в себе і допомогти стати справжніми Людьми.
Щоб про моїх учнів не говорили так, як Маленький принц про одного із тих, з ким познайомився: “Він думає, що дуже важливий, а насправді за все своє життя не побачив жодної зірки, не понюхав жодної квітки, нікого не любив. Але ж це не людина – це гриб!”
(2 votes, average: 4.00 out of 5)