Мужність нещадного реаліста й одночасно тонке, трепетне сприйняття, відчуття навколишнього світу – ці риси Островськ-художника з’єдналися, мабуть, у самій неповторній з вимовлених їм коли-небудь, формул: “Я, якби почував неправоту справи, що я виконую, мені здається, И не міг би ніколи посміхатися” (“Слово до закордонних друзів”).
В атмосфері цих літературних поглядів, эстетических переконань і створювався роман “Як загартовувалася сталь”. Все це свідчило про тісний зв’язок творчості Н. Островського З идейно-эстетическими
Не можна не помітити, що це було у відомій мері небезпечне зіставлення. Текстуальна подібність назв, спільність тематики, та й сама подібність людських доль (повість А. Бусигіна теж була
Однак зіставлення з повістю А. Бусигіна показує, як, приймаючи на свої плечі й досягнення, і прорахунки сучасників, творчість Н. Островського новаторски входило в літературу свого часу
Дійсно, в описі зародження революційного руху серед робітників залізниці, у самій ідеї простежити змужніння пролетарської солідарності, показати, як більшовики Червоної Армії, збивали “старий накип” (одна із глав повести А. Бусигіна й носила таку назву) моральної розбещеності в середовищі анархічно настроєних робітників, як виховували комісари в червоноармійцях героїзм і шляхетні цивільні якості,- у цих моментах виявлялося співзвуччя бповести й роману Н. Островського. Але в той же час очевидно й те, що наївність, простосерда спрощеність моральних аспектів повести “Загартовувалася сталь” непорівнянно далека від складних духовних шукань героїв Н. Островського. Сполучення в оповідальній стилістиці А. Бусигіна мелодраматичного трагізму з бодряческим, захопленим оптимізмом (у фіналі” повести обов’язково гине один із кращих героїв, і при цьому комісар “бадьоро крикне: “Агов ти, командир, командир!..
Чого ж ти зажурився? Новий бронепоїзд побудуємо!”) не може йти в порівняння з поглибленим психологічним аналізом поводження героїв у романі “Як загартовувалася сталь”.
Л. Платонов називав “Як загартовувалася сталь” “простим і Найбільш людяним романом нашого часу”. У цій на перший погляд невибагливій характеристиці укладений принципово важливий історико-літературний зміст. Перед істориками літератури коштує завдання з’ясувати природу цієї художньої простоти роману, її социально-эстетическое значення. Творчі шукання Н. Островського не були вираженням Тільки його особистих похилостей як художника, це було знамення, духовна потреба часу – епохи 30-х рр. Такі ж питання хвилювали, наприклад, і А. С. Макаренко.
Він писав: і літературі соціалістичного суспільства “конфлікт стає більше тонким, більше глибоким, більше ніжним, він відбиває більше таємні глибини людської особистості”.
Аналіз художньої тканини роману показує, що вчинки героїв Н. Островського можна зрозуміти тільки з позицій загальнолюдських, комуністичних ідеалів, виходячи з досвіду національного історичного життя. Це відкриває й більше багате, і більше складний зміст їхніх учинків, які відбуваються Вромане.
Аналіз стилістики, образної системи в романі дозволяє побачити, яку атмосферу психологічного життя створював письменник для своїх героїв. Він як художник пред’являв до свого героя такі ж високі моральні вимоги, які пред’являли до російської людини Гоголь, Тургенєв, Горький. У цьому була запорука успіху його творчої роботи
Письменник прагнув осмислити ті соціально-психологічні закони, які обумовили моральну перемогу Павла Корчагіна. Він малював багатогранний мир, показуючи, як формувалася особистість його героя. Письменник звертався до різноманітних художніх засобів – від скрупульозної реєстрації історичних реалій до проникливої символіки.
Йому вдалося відтворити повноту життя, який живе герой, і тим самим запам’ятати, угадати вперше, що відбувається в історії виток, діалектичного розвитку людських почуттів, зрозуміти той його рух, при якому правда класу, пролетарської свідомості в цілому була “одночасно “моєю” правдою, правдою “моєї душі”.
По первісному задумі книга “Як загартовувалася сталь” повинна була стати документальним оповіданням, присвяченим громадянській війні, історії створення робітників, комсомольських організацій на Україні. Але коли Н. Островський починав свою першу книгу як сповідь свого покоління, він приступав до роботи як художник. Його натхненню, його палаючої думки, його тонкому письменницькому чуттю була далека спокійна неквапливість мемуарного оповідання, не говорячи вже про безкрилу хронікальну описовість.
Н. Островський мав продуману художню концепцію, їй він підкорив кожне слово в добутку. Струнка цілісність роману “Як загартовувалася сталь” не була ні несподіваної, ні стихійної. Про це свідчать насамперед особливості образної системи роману
Справа тут не тільки в численних яскравих поетичних деталях, коли, наприклад, читач довідається, що, мчачись по рейках у глиб ночі, паровоз “продавлює темряву”, що південне містечко здатне “плавати в досвітньому сірому серпанку”, а шосе нагадує “сіре полотнище”, що вміє “ворушитися рудими лохмами багаття”, що тихе, мужнє визнання героя у відданості революційній справі може звучати, як “лемент важко пораненого бійця”.
Короткі, але дивно поетичні пейзажні “арисовки є так чи інакше неодмінним компонентом композиційної побудови майже кожної глави. Вони допомагають створювати й ньому атмосферу, настрой психологічного життя героїв. Пейзаж часто як би пророкує в романі настання соціальних змін у містечку.
Таку роль грає, наприклад, пейзажна картина, один раз, що відкрилася перед очами Павки Корчагіна: “Дорога була порожня. Тихо шуміли сосни, легкий вітерець крутив пришляховий пил. Міцно пахнуло смолою” – у цей час Павка ховав уперше потрапило в його дитячі руки смертоносна зброя, револьвер. Точно так само нестерпну, як серцевий біль, смуток прощання з рідним містом передавав пейзаж, намальований письменником м’якими акварельними фарбами: “Ранок застав місто й вокзал порожніми, осиротілими. Відгуділи, немов прощаючись, паровози останнього поїзда…
Обсипалися жовті листи, оголюючи дерева. Вітер підхоплював згорнуті листочки й тихенько котив по дорозі…” – у по час під сумним поглядом деповських робітників червоноармійці йшли з міста, залишаючи його ворогу. А замальовка: “У куті вікна дзижчала проснувшаяся від зимової спячки худа муха.
На краю старого, потертого дивана, обпершись руками об коліна, сиділа молода селянка, уп’явшись оесцельним поглядом у брудний, підлога” – створювала певний емоційний настрой, поданий опису дій петлюрівської комендатури; петлюрівці були нечистоплотні, як брудний підлога вдоме.
Про, що розкрилася в романі повноті, різноманітті життя свідчить і щедра множинність у ньому епізодичних діючих осіб. Ця риса оповідання не раз викликала зауваження критики, що вбачала в многогеройности роману композиційний прорахунок, що виявився нібито невміння автора сюжетно організувати потік дійсності. На наш погляд, це відповідало задуму письменника й служило найважливішою умовою прояву в романі як багатогранності, характерності життєвих явищ, так і стійкого прояву типових рис соціальної дійсності
(2 votes, average: 5.00 out of 5)