П’єси О. Н. Островського “Гроза” і О. П. Чехова “Вишневий сад”

В обох п’єсах пейзаж дивно гарний, хоча важко порівнювати захоплюючі волзькі види, що відкриваються з того місця, де розташоване місто Калинов, з маленьким у порівнянні з великою російською рікою вишневим садом. Величезний, колоритний волзький пейзаж придушує своєю красою, суворої й могутньої. На його тлі людини здається – дрібною комашкою, незначністю в порівнянні з неосяжною, сильною рікою.

Вишневий сад – це затишний, спокійний куточок, дорогою серцю кожного, хто тут виріс і живе. Він гарний, – гарний тією тихою, милою, затишною

красою, що так притягає людини до рідного будинку. Природа завжди впливала на душі й серця людей, якщо, звичайно, у них ще жива душа й не зачерствіло серце. Так, Кулагин, дуже м’який, слабкий, але добра й чуйна людина, за все життя не міг надивитися на красу Волги-Матінки.

Катерина, ця чиста й світла душа, виросла на березі Волги й полюбила всім серцем ріку, що була їй і іншому, і захисницею в дитинстві.

Відношення до природи було в Островського одним із критеріїв оцінки людяності. Дикої, Кабаниха й інші слухняні піддані “темного царства” байдужі до краси природи, у глибині душі бояться її. Герої “Вишневого

саду” – Раневська, Гаїв і всі, чия життя довгий час була пов’язана з вишневим садом, – люблять його: ніжна, тонка краса квітучих вишневих дерев залишила незгладимий слід у їхніх душах. Вся дія п’єси відбувається на тлі цього саду. Вишневий сад увесь час незримо є присутнім на сцені: про його долю говорять, його намагаються врятувати, про нього сперечаються, філософствують, про нього мріють, його згадують.

В Островського пейзаж також доповнює дія. Так, пояснення Катерини з Борисом відбувається на тлі прекрасної літньої ночі, кається Катерини під час грози в напівзруйнованій церкві, де із всіх фресок уцелела лише картина пеклО. Для Раневськой і Гаєва вишневий сад – родове гніздо, мала батьківщина, де пройшли їхнє дитинство і юність, тут народилися й згасли їхні кращі мрії й надії, вишневий сад став частиною їх самих.

Продаж вишневого саду символізує кінець їхнього життя, від якої залишилися одні гіркі спогади.

Ці люди, що володіють чудовими щиросердечними якостями, прекрасно розвинені й утворені, не можуть зберегти свій вишневий сад, кращу частину свого життя. Аня теж виросла у вишневому саду, але вона ще дуже молода, повна життєвих сил і енергії, тому вона залишає вишневий сад з легкістю, з радістю, для неї це звільнення, крок у нове життя. Вона прагне назустріч новим життєвим випробуванням, мріючи посадити новий сад краще колишнього. Але в старому саду, у забитому будинку, залишився вмирати забутий старий Фірс.

Вишневий сад не відпускає нікого просто так, як не дає людині спокою його минуле.

Вишневий сад – це символ життя, символ минулого й майбутнього. Він безсмертний, як безсмертна саме життя. Так, його вирубають, так, на його місці побудують дачі, але нові люди посадять нові вишневі сади, і все почнеться заново. У момент покаяння Катерини вибухнула гроза, пішов дощ, що очищає, що змиває всі гріхи. Але люди не настільки милосердні: “темне царство” зацькувало героїню, що насмілилася переступити його, закони.

Волга допомогла Катерині піти від нестерпного життя серед людей, припинила борошна й страждання. Дала спокій. Смерть у Волзі стала виходом з того тупика, куди загнали Катерину людська черствість і жорстокість.

Пейзаж у п’єсах Островського й Чехова підкреслює, крім усього іншого, недосконалість, дріб’язковість людських відносин перед особою холодної й прекрасної природи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

П’єси О. Н. Островського “Гроза” і О. П. Чехова “Вишневий сад”