МОНУМЕНТАЛЬНИЙ СТИЛЬ – характерний для літератури Київської Русі XI ст.
Його ознаками є економність стилістичних елементів, обмежена кількість прикрас, простота синтаксису, сталість формул, зосередження на змісті, на його “діловому” викладі. Думка часто доведена до афористичної формули. Твори присвячені, як правило, одній темі, тому композиція їх досить проста й чітка.
Найпоширенішими стилістичними прикрасами в них є паралелізм, гцо зводиться до повторення окремих слів та імен, алітерації, виразні, хоч і нечисленні, порівняння,
Найзначнішими творами, в яких наявні виразні риси монументального стилю, є проповіді Феодосія та Іларіона, “вставні” літописні повісті (про вбивство Бориса і Гліба, про перших печерських ченців, про князя Василька та ін.), житійна література, “Ізборник” 1076 року, літературна спадщина Володимира Мономаха (“Поученіє дітям”, лист до князя Олега та ін. листи), опис мандрівки Данила в Святу землю та ін.
Сліди монументального стилю можна виявити також у релігійних текстах – молитвах, богослужбах, а також у посланнях, хроніках.
Літ.: Лихачев Д. С. “Слово о полку Игореве” и культура его времени. Л., 1978; Чижевський Д. І. Історія української літератури. Від початків до доби реалізму.
Тернопіль, 1994.
М. Сулима
(1 votes, average: 5.00 out of 5)