ПОЕТУ Як ніч насувається туча І млою небо окрива, Гуркоче грім, а буря злюча Дуби з коріннями вирива, Здіймає, гонить хвилі гори
На почорнілім, лютім морі; Реве, і стогне, і рида, І човна бідного гойда Понад безоднею хисткою… Пловець, погинеш в боротьбі!
Куди й боротися тобі З тією силою сліпою? – Не одного борця вона Уже поринула до дна!
Під завірюху і негоду Серед буяння в світі зла Чи не піти в свою господу, Чи не зложити й нам весла? Замовкнути серденько од миру
Й наладнувати свою ліру Для власних мук, для власних сліз, Для тайних
Там не чутно буде нікому, Серед гармидеру й турбот, – Моїх пісень, моїх скорбот. Ні, тричі ні! Хай краще струни Порве мій стогін навісний!
Коли кругом в дочасні труни Борців лягає гурт тісний, Коли юнацька сила в’яне, А там сміється щось погане, – Не про кохання, не про рай,
Поспівче, голосно співай! Але розваж словами брата, Що й не виходить із заліз; Скропи росою твоїх сліз
Криваві рани, що від ката, Й душі замученій, слабій Одвагу піснею навій.
Не бійся вражої наруги; З святим вогнем лини туди,
Співай, ридай і будь готовий Замість лаврового терновий Вінець узяти на чоло;
Нехай роздавить тебе зло, – Але що смерть?.. Хвилинна страта, А далі – слава голосна… Той умирати, певно, зна, Хто зна любити своего брата, – І за таку тільки любов,
Співець, ти жити будеш знов! (1882)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)