А. Блок гостро порушує питання про борг, велику відповідальність художника, поета перед народом і суспільством, затверджує, що “єдине виправдання для письменника” – не судження літературного середовища й критики, а “непідкупна думка читача”, “голос публіки”, “не голос, а як би легкий подув душі народної”. Блоку хвилює моральна основа творчості письменника, його людське достоїнство, тому що письменник для нього “більшого всього – людина “, “той, кому дорожче й над усе звання людини”. “Без людини вірші
Коло великих творців могутньої російської літератури в блоковской прозі замикає Пушкін. Незадовго до смерті, у лютому 1921 року – у день пам’яті Пушкіна,
Говорячи, що джерела поетичної творчості таяться в “бездонних глибинах духу”, “недоступних для держави й суспільства”, заявляючи, що справа поета зовсім несоизмеримо з порядком зовнішнього миру, Блок відстоював право поета бути вище сиюминутних завдань і потреб суспільства, протиставляючи їм вічне й незмінне служіння поета культурі. Цю історичну місію поета Блок бачив не тільки в створенні гармонії, але й внесенні її в зовнішній мир. Затверджуючи велич справи поезії, Блок, слідом за Пушкіним, вимагає для поета творчої волі, що не тільки особиста воля, тому що справа поета не особисте, більше чим особисте.
Блок затверджує, що поет це той, хто пише віршами; але він пише віршами, тобто, приводить у гармонію слова й звуки, тому що він – син гармонії, поет.
Поет – син гармонії; і йому дана якась роль у світовій культурі. Три справи покладені на нього: по-перше – поет повинен звільнити звуки з рідної безпочаткової стихії, у якій вони перебувають; по-друге – він повинен привести ці звуки в гармонію, дати їм форму; по-третє – внести цю гармонію в зовнішній мир. Теперішній художник не йде з життя безвісти. “Ми вмираємо, а мистецтво залишається”, – вимовляє Блок на врочистих зборах, присвячених річниці смерті Пушкіна.
Пушкін! Таємну волю
Співали ми вслід тобі!
Дай нам руку в непогоду,
Допоможи в німій боротьбі!
ЧиНе твоїх звуків насолода
Надихала в ті роки?
ЧиНе твоя, Пушкін, радість
Окриляла нас тоді?
Пушкін про призначення поета.
Я не породжений царів забавити
Соромливої музою моєї…