Своє передове місце місто завойовує в поезії не тільки як символ, але і як конкретне поле діяльності творчих сил епохи. Його поетичний образ у цьому зв’язку стає безпосереднім описом нового буття: виробництва, будівництв, побуту
Естетика символізму у свій час виробила песимістичне подання про місто як про духовний організм, самотньо й загублено развивающемся в надрах темної й свавільної історичної стихії, що готова в будь-який момент зруйнувати й знищити його інтелектуальний, планомірний і цілеспрямований початок. Варіювалися мотиви
Про що шумлять листи
Тепер поезія сприймає місто вже по-новому, як би підладжуючи свій власний ритм під подих і пульс його планомірної перебудови. Такі вірші Маяковського з їх урбаністичним світовідчуванням, що радикально обновилося; але отчетливее всього соціалістичне місто, що перебудовує увесь світ, і в тому числі селянську стихію, знайшов своє втілення в поезії комсомольських поетів з її орієнтацією на нового героя – заводського хлопчика, узятого вже не в космічних пролеткультовских масштабах, а в обстановці реального виробничого побуту, де, за словами В. Саянова,
…каждою гайкою пригвинчений До заводського гуркоту день.
Життя робочого хлопчика в “комсомольських” віршах дана в широкому суспільно-політичному ракурсі (ненависть до класових ворогів пролетаріату, революційна пильність, участь у господарському будівництві, загострене увага до дріб’язків побуту, виробничий ентузіазм). Але відразу в теплих тонах рисуються й частки, інтимні сторони буття: любов, дружба. Духовний мир героя грунтовно розвантажений від максималізму поетів “Кузні”. образи, Що Зустрічаються у вірші, техницистской естетики служать не абстрактно символічним цілям, а локальної конкретизації характеру персонажа, як в А. Решетова (“На Неві”):
Адже завтра й у різці й у пилки Взиграет паші ремесло, Так натискай, Щоб весла вили Щоб човен лебедем несло
Цієї ж мети “пожвавлення” героя, його приземлення із пролеткультовских висот служить рясно представлений у віршах В. Саянова й А. Решетова професійно-виробничий жаргон, термінологія (“підйомник”, “від реального до укладання”, “нредфабком”, “цехсовещание”, “тракторострой”, “фордзон”) молодіжний жаргон (“з підпайки”, “житуха”, “поднатирим зіниці”, “наша бражка”, “обождь”, “тютелька в тютельку”, “угрохает”). Особливо насичена такими слівцями мовлення героїв Безименського. В основному це характерна для 20-х років газетно-публіцистична лексика комсомольського активу: “висуванство”, “занротоколил”, “райкомщик”, “губкомол”, “партсовбаня”, “запінилося рабочье плем’я”, “молодчаги” і проч.
По поетизація міста здійснювалася й більш абстрактно, поза конкретно-виробничою й злободенною тематикою, на рівні морально-філософських узагальнень. У чудовому “Монолозі городянина” (1926) Н. Дементьєва панує ідея міської унікальності. Місто з’являється як носій найвищої стадії підйому людського буття й духу в їхній напруженості, динамізмі й творчій суті.
Там “кожний крок, хоча б і хворого, Включений у созвездье загальних швидкостей”.
Багато складніше й драматичнее вирішувалася в поезії кінця 20-х років проблема села, волею революції як би поставлена на перехресті вікових доріг Росії, її минулого й майбутнього
(1 votes, average: 5.00 out of 5)