Традиційний Дон Жуан із самого початку був протипоставлений усьому світу. Пушкінський Дон Гуан на початку трагедії – плоть від плоті свого миру й живе в повній згоді з ним. Недарма в Мадриді на кожному перехресті з ним може зустрітися “…свій же брат, нахабний кавалер, зі шпагою під пахвою й у плащі”.
Дон Гуан поводиться в повній відповідності з моральними принципами того середовища, породженням якої він є, і в цих моральних принципах виразно переглядає всі те ж “наполеонівське” – відносність понять честі, шляхетності,
Через усе можна переступити, кожного, хто зустрінеться на твоєму шляху, можна розглядати лише як перешкоду або “знаряддя” для задоволення честолюбних у своїй основі бажань.
И Дон Гуан лише елегійно зітхне про свою чергову жертву, будь те коханка або вбитий на двобої суперник, і кинеться назустріч новим пригодам.
Але є принципова відмінність безморальності пушкінського Дон Гуана від безморальності інших
Пушкінський Дон Гуан близький щодо цього до традиційних, але все-таки минуле в нього є! Більше того, головне, про що він жалує, – про безсилля що-небудь виправити в долі. Та й повернувшись у Мадрид, він поспішає відвідати колишню кохану. (Традиційний Дон Жуан лише ринеться на пошуки нових пригод.)
На совісті втомленої багато зла,
Бути може, тяжіє.
Так говорить про своє минуле сам Дон Гуан. Але ми, глядачі й читачі “Кам’яного гостя”, цього зла не побачимо й нічого про нього не довідаємося. Воно – у легенді, а не в сценічній (та й у несценічній) історії героя. Справді, яке зло він приніс Инезе?
Він скрасив кінець життя змученій жінці й лише жалує про те, що не захистив неї від негідника чоловіка. Яке зло він приніс Лаурі? Навпаки, Дон Гуан творчо збагатив співачку! І що не менш важливо: всі попередній Дон Жуаны готові були йти на будь-які хитрування, на будь-яке крутійство заради володіння жінкою.
Пушкінський Дон Гуан – іспанський гранд із голови до ніг. Він як би прийшов у маленьку трагедію з іспанського “театру честі”, де девізом шляхетного героя була формула “Я є я”, тобто тотожність особистості, героїчна вірність собі в будь-яких умовах, свідома відмова від “личини”, від маскування – це все доля шахрая, “безчесного” слуги.
Але пушкінський Дон Гуан – дивна людина, що несе в собі самі протилежні початки: егоцентрист, замкнутий лише у власних переживаннях, і жизнелюбец, розкритий назустріч всім і всьому у світі, розважливий ” макь-явель” і чуйний, вірний друг. І ця людина все своє життя витратив, по суті справи, на якийсь досвід – адже взагалі-те мовлення в трагедії йде про кінцеві можливості людини, про ціну особистості в людському суспільстві. Виходить, герой – по Пушкіну – ответствен за свою долю, тому що він, виходячи із внутрішнього почуття волі, сам робить вибір свого шляху, вибір, що – він це відмінно знає! – майже напевно приведе до страждань і загибелі іншого
(2 votes, average: 2.50 out of 5)