В епоху, коли жив і творів Чернишевський, змінився характер і тип російської інтелігенції, тому що змінився її соціальний склад. Якщо в 40-і роки вона складалася в основному із дворян, то в 60-і вона стала різночинською. Феномен суспільної думки – досягнення 60-х років, його ще не було в 40-і – час вільно мислячих одинаків, що поєднувалися в невеликі кружки.
Різночинці зіграли у російському суспільстві роль закваски, викликавши могутнє шумування, що зрештою привело до революції. Більшість різночинців з дитинства знали, що таке приниження,
Сини священиків, якими були семінаристи Чернишевський і Добролюбов стали нігілістами і глашатаями революційних ідей. Чернишевський був не тільки ідейним вождем різночинської інтелігенції, він змінив моральний вигляд епохи. Сучасники одностайно відзначають високі моральні якості цього “нігіліста” і “утилітариста”.
Він з героїчною смиренністю виніс каторгу і висилання. Цей апологет практичної користі і популяризатор теорії,”розумного егоїзму” говорив: “Я борюся за волю, але я
Однодумці Чернишевського прощали йому і відсутність літературного таланта, і кепську мова його публіцистичних і філософських статей, тому що не це було головним.
Його думка, убрана у великовагову і мало витончену форму, змушувала задуматися кращі розуми не тільки у Росії, але й в освіченій Європі. Незважаючи на ідейну наступність, покоління різночинців різко відрізнялося від попередніх вільнодумців із дворян. Часом між ними пролягала непрохідна прірва, що різночинці самі ж поглиблювали. Зрівняємо Чернишевського і Герцена.
Хоча їх зв’язувала спільна справа і дружба, вони ніколи не могли бути повністю одностайні. Чернишевський писав про Герцена: “Який розумник! І як відстав! Адже він дотепер думає, що він продовжує бути дотепним у московських салонах і сперечатися з Хом’яком. А час тепер іде зі страшною швидкістю… Придивитися – у нього все ще усередині московський пан сидить”.
Для “реаліста” Чернишевського Герцен так і залишився прекраснодушним “ідеалістом”… Різночинці 60-х років не визнавали вільної творчої гри надлишкових сил, їх “реалізм” був бідний, їхня свідомість гранично звужена і зосереджена на тім, що представлялося їм головним. Їхньою характерною рисою стає аскетизм, успадкований всіма наступними поколіннями революціонерів, Борці за загальне щастя, які надихалися ідеями Чернишевського, були безбожниками і аскетами, вони свідомо відмовлялися від надій на потойбічне життя, а при цьому у земному житті вибирали позбавлення, в’язниці, переслідування і смерть. В очах радикально настроєної молоді ці люди вигідно відрізнялися від тих лицемірних християн, які міцно трималися за земні блага і смиренно розраховували на винагороду у майбутньому житті.
Чернишевський аж ніяк не був лише рупором їхніх ідей, що з тихого затишного кабінету надихав їх на жертовний подвиг, він був одним з них. Нехай він помилявся, але все ж таки це був хресний шлях, адже він віддав життя за всіх нещасних і знедолених.
Володимир Набоков, різко негативно оцінивши його літературну й ідейну спадщину, завершив главу, присвячену Чернишевському (вона становить частину роману “Дарунок”), такими поетичними рядками:
Що скаже про тебе далекий правнук твій, То славлячи минуле, то запросто лаючи? Що життя твоє було жахливе? Що, інше могло б щастям бути? Що, ти не чекав іншого?
Що, подвиг твій не даремно здійснював, Працю суху у поезію добра попутно обертаючи. І біле чоло кандальника вінчаючи Однією повітряною й замкнутою рисою?”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)