1923 року Микола Куліш пише п’єсу “Мина Мазайло”, темою якої є міщанство й українізація. Свою комедію письменник створив на “живому матеріалі”, чкий дало йому спостереження над запроваджуваним у 20-ті роки процесом українізації. У п’єсі поставлено одвічне питання: бути чи не бути українській мові?
Комедію цю свого часу хтось із критиків назвав “філологічним водевілем” – малося на увазі, що суперечки її персонажів точаться переважно навколо української мови. Українізація, що велася з 1923 року, як рентгенівське проміння,
Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище і шукає вчительку, яка б навчила його правильно говорити “по-руському”. Він рішуче повстає проти української мови та культури, ненавидить свою належність до уярмленого “другосортного” народу, через яку він, на його думку,
До цієї проблеми залучаються навіть далекі родичі. Одні виступають за зміну прізвища, інші хочуть залишити його.
Тьотя Мотя обурена поведінкою Мокія, не розуміє, як на будівлі вокзалу! можна було написати українською “Харків” (навіщо ви нам іспортілі город). На її погляд, українців та української мови нема, усе це – вигадка, і взагалі “прілічнєє бить ізнасилованной, нежелі українізированной”. Ії расистська платформа грунтується на великодержавницьких шовіністичних твердженнях. її мова і не російська, і не українська, засмічена словами-паразитами, уособлює російський шовінізм. Отже, дуже багатий філологічний матеріал у п’єсі містять дискусії, в яких наступальні операції ведуть тьотя Мотя і дядько Тарас.
Усі герої п’єси причетні до процесу українізації. Головні антагоністи – батько й син Мазайли. Мину підтримують дружина Килина Трохимівна, донька Рина, тьотя Мотя Розторгуєва з Курська, вчителька Баранова-Козино, а Мокія – дівчина Іля, дядько Тарас з Києва та два комсомольці, які вважають, що в майбутньому прізвища взагалі відімруть.
Усю трагікомічність ситуації письменник передає через філологічний конфлікт, але п’єса викликає не тільки сміх, а йпримушує замислитись, адже в ній змальовано реальні події і реальна ситуація 20-х років XX століття, коли держава дозволила змінювати прізвища, і тисячі радянських людей рвали зв’язок з минулим, зі своїм корінням, відхрещувались від дідів і прадідів.
П’єса Миколи Куліша “Мина Мазайло” – це сатира на міщанство, критика будь-якої національної упередженості й зверхності від українського націоналізму до великоросійського шовінізму.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)