Єдиний персонаж, задуманий і виконаний у комедії “Горі від розуму”, як близький Чацкому, це Софія Павлівна Фамусова. Грибоєдов писав про неї: “Дівчина сам не дурна віддає перевагу дурневі розумній людині:” У цьому персонажі втілений характер складний, автор пішов тут від сатири й фарсу. Він представив жіночий характер великої чинності й глибини.
Софії досить довго “не везло” вкритике.
Навіть Пушкін уважав цей образ невдачею автора: “Софія написана неясно”. І тільки Гончарів в “Мильоне роздирань” в 1878 році
И нехай предмет її страсті вбоге й жалюгідний це не робить ситуацію смішний, навпроти, поглиблює її драматизм. У кращих спектаклях акторки в ролі Софії грають любов. Це в ній саме головне, це формує лінію її поводження
Мир для неї поділений надвоє: Молчалин і всі інші. Коли немає обранця всієї думки тільки про швидку зустріч. У Софії втілилася чинність першого почуття, але в той же
Вона прекрасно усвідомлює тім, що обранець ніколи не буде прийнятий її батьком. Думка про це затьмарює життя, Софія вже внутрішньо готова кборьбе.
Почуття настільки переповняють душу, що вона сповідається у своїй любові, здавалося б, зовсім випадковим людям: спочатку служниці Лізі, а потім і зовсім самій невідповідній людині Чацкому. Софія настільки закохана й одночасно обтяжена необхідністю постійно таїтися від батька, що їй попросту змінює здоровий глузд. Сама ситуація позбавляє її можливості міркувати: “Так що мені до кого?
До них? До всієї вселенны?” Софії із самого початку вже можна поспівчувати
Але у виборі її стільки ж волі, скільки й зумовленості. Вона вибрала й полюбила людини зручного: м’як, тихого й покірливого (таким з’являється Молчалин у її характеристиках). Софія, як їй здається, ставиться до нього здраво й критично: “Звичайно, немає в ньому цього розуму, Що геній для інших, а для інших чуму, Що швидкий, блестящ і незабаром опротивит: Так чи такий розум сімейство ощасливить?
” Імовірно, їй здається, що вона надійшла дуже практично. Але у фіналі, коли вона стає мимовільним свідком “залицяння” Молчалина за Лізою, вона уражена в саме серце, вона знищена це один із самих драматичних моментів п’єси. Як же трапилося, що розумна й глибока дівчина не тільки зволіла Чацкому негідника, бездушного кар’єриста Молчалина, але й зробила зрадництво, пустивши слух про божевілля люблячої її людини?
Відволічемося від Софії й згадаємо іншу літературну героїню Марью Болконскую з “Війни й миру”.
Згадаємо, як батько щодня давав їй уроки геометрії, у якій бідна князівна так і не змогла розібратися. Чи не так потрібна була ця геометрія Марії Болконской? Ні, розуміє.
Князь прагнув навчити дочка мислити: адже математика розвиває логічне мислення. Змушуючи князівну вивчати математикові, князь лише шукав шляхи нового виховання, тому що бачив всю згубність того утворення, що одержували дівчини-дворянки його епохи
В “Горі від розуму” є вичерпне визначення такого утворення:Беремо ж побродяг і в будинок, і по квитках, Щоб наших дочок усьому вчити, всьому И танцям! І пенью! І ніжностям!
И подихам! Начебто в дружин їх готовимо блазням. Як чітко сформульовані в цій гнівній репліці відповіді на основні питання виховання: хто вчить, чому й навіщо.
И Мова не про те, що Софія і її сучасниці були сірими й не утвореними: вони знали не так вуж і мало. Справа в іншому: вся система жіночого утворення мала кінцевою метою дати дівчині необхідні знання для вдалої світської кар’єри, тобто для благополучного заміжжя. Софія не вміє думати от у чому її лихо. Не вміє відповідати за кожний свій крок.
Життя свою вона будує по загальноприйнятих зразках, не прагнучи знайти свій шлях. З одного боку, її виховую книги
Вона зачитується сентиментальними історіями любові бідного юнака й багатої дівчини. Захоплюється їхньою вірністю, відданістю. Молчалин так схожий на романтичного героя! Немає нічого дурного в тім, що юна дівчина хоче почувати себе героїнею роману
Погано інше вона не бачить розходження між романтичним вимислом і життям, не вміє відрізнити щире почуття від підробки. Вона-Те любить. Але її обранець лише “відбуває повинність”.
З іншого боку, Софія неусвідомлено будує своє життя відповідно до загальноприйнятої моралі. У комедії система жіночих образів представлена так, що ми бачимо як би весь життєвий шлях світської дами: від дівоцтва до глибокої старості
Від князівен Тугоуховских до графині бабусі. Такий удалий, благополучний шлях світської дами, зробити який прагне будь-яка панянка й Софія теж: заміжжя, роль судді у світських вітальнях, повага навколишніх і так до того моменту, коли “з балу так у могилу”. І для цього шляху Чацкий не підходить, а от Молчалин просто ідеал! І як це ні трагично, відмовившись від Молчалина, Софія не відмовиться від “молчалинского типу”.
Згадаємо сцену розриву Софії з Молчалиным. Ображена, принижена Софія жене від себе невартого коханого. І все-таки в неї виривається::будьте ради, Що при побаченнях із мною в нічний тишидержались більше ви боязкості у вдачі, Чим навіть удень, і при людях, і въяве;У вас менше зухвалості, чим кривизни душі. Навіть це “кривизна душі”, що доставила Софії такий страждання, лякає її менше, ніж зухвалість визначальна якість Молчалина.
Все життя світла побудоване на криводушності тому так легко пішли Софія на підлість, розпустивши слух про божевілля Чацкого.
А от зухвалості світло не приемлет. Розчарувавшись у Молчалине, Софія продовжує цінувати його боязкість: вірна застава того, що наступний її обранець не многим буде відрізнятися від Молчалина. Софія, безумовно, натура неординарна: жагуча, глибока, самовіддана.
Але всі кращі її якості одержали страшний, виродливий розвиток от чому воістину драматичний образ головної героїні “Горя від розуму”.Кращий аналіз образа Софії належить И. Гончарову. У статті “Мильон роздирань” він зрівняв її з Тетяною Ларіної, показав її чинність і слабість
И головне, оцінив у ній всі достоїнства характеру реалістичного. Дві характеристики заслуговують на особливу увагу: “Софія Павлівна індивідуально не аморальна: вона грішить гріхом невідання й сліпоти, у якому жили все:” “Це суміш гарних інстинктів з неправдою, живого розуму з відсутністю всякого натяку на ідеї й переконання, плутанина понять, розумова й моральна сліпота все це не має в ній характеру особистих пороків, а є як загальні риси її кола”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)