Микола Олександрович Брикин (1895-1979) – плідний соціалістичний реаліст, двічі заарештовувався (1941,1949) як учасник, “антирадянської правоцентристської організації, що існувала серед літературних працівників Ленінграда” Справа це за давниною років покрито мороком невідомості, і судити про нього не беремося. Але відомо – Брикин першим дав в “Новій вечірній газеті” (1925, 29 грудня) пошловатую й наклепницьку статейку “Кінець поета”. “У готелі, що був “Англетер”, – розписував він, – на трубі центрального проведення
Коли я побачив його страшного, витягнутого, зі скляним вираженням в одному оці, я подумав…” – і інша дурниця.
Репортаж явно замовлений, нога автора навряд чи ступала в злощасний 5-й номер, він судить про причину смерті ще до результатів розкриття тіла покійного, а таке можна було надрукувати лише зі схвалення драконівської цензури. У тім же номері “Нової вечірньої газети” замітка стихотворици Сусанни Мар “Згорілий поет” – брехлива, сухозлітна, із претензією на соціальну оцінку творів Єсеніна. І
А через тиждень гірко плакала покинута білява Анюта”.
Замість коментарю процитуємо рядок зі спогадів Вадима Шершеневича про Сусанне Мар: “Вона безбожно гаркавила й була повна наміру стати імажиністською Ганною Ахматової”. Поезія Єсеніна, його внутрішній мир і його трагедія залишилися далекими, що увидели в несподіваній смерті лише остренький сюжетик на потребу обивателям.
Ленінградське літературне середовище в час, що цікавить нас, представляв, у цілому, явище в моральному відношенні хворобливе. Інокентій Оксенов 28 квітня 1924 року записав у своєму щоденнику: “Страшне, могильне враження від Сполучника письменників. Якісь вихідці з того світла. Ніхто навіть не знає один одного в особу. Щось по-старечому шамкає Сологуб.
Гнило, смрадно, огидно”. На такий^-те цвинтарному грунту й дорослий злочин XX століття.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)