Найбільшим творчим досягненням письменника-реаліста є його повість “Микола Джеря” (1876 p.). Персонажі твору поділяються на два ворожі табори: селян-кріпаків (Микола, старі Джеря та Джериха, Нимидора, Кавун та інші) та представників панівного класу (пан Бжозовський, Осавула та інші). Головний герой твору – Микола Джеря. Він любить волю і не може змиритися з рабством, зносити знущання і приниження. З гуртом селян він утікає від пана на сахарні, сподіваючись, що знайде там краще життя.
Тяжкі поневіряння випали на долю Миколи… Багато років
Лихо жене їх у вільні степи, а потім у Бессарабію. Письменник правдиво змалював нестерпні умови життя бурлаків на сахарнях, жорстоку експлуатацію промисловців, які заради наживи обдирали заробітчан, харчували їх гнилими продуктами. Серед бурлаків починається моровиця.
Вимирає і частина заробітчан із Вербівки, а серед них і Кавун – вірний товариш Миколи. Пан Бжозовський всюди
Зрештою їх ловлять і кидають до тюрми. На них чекає Сибір. На судовому процесі Микола тримався гордо і незламно: “Його не зігнула недоля і тяжка неволя”.
У цей час відбулася реформа 1861 року. Повернувшись додому, Микола не застає в живих ні матері, ні дружини. На рідному подвір’ї зустрічає молодицю, дуже схожу на Нимидору. Це була Миколина дочка. Разом вони йдуть на цвинтар, і дочка приводить його на могилу матері.
Схиливши сиву голову над похилим хрестом, Микола довго стоїть у тяжкій задумі. Перед ним промайнуло все безрадісне життя: коротке, мов спалах, щастя з Нимидорою, яку він покинув, ідуV/ шукати кращої долі, але так і не знайшовши її. Він уявив, як друкла з дочкою страждали в голоді і холоді, щодня виглядаючи свого годувальника.
Так і не діждалась його Нимидора, так і не побачила свого Миколу навіть перед смертю.
Довелось Миколі доживати свого віку у дочки і зятя. Він доглядав пасіку, допомогав по господарству, а тихими літніми вечорами, зібравши на пасіці онуків, розповідав їм про свої поневіряння, пошуки волі, і в очах старого Миколи спалахували гнівні вогники, яких не могли погасити ні страждання, ні злидні.
В образі Миколи Джері втілені могутні духовні сили українського народу. “Микола Джеря, – писав Іван Франко, – хоч кріпаком родився, був однако з тих здорових натур, що скоріше влампятьєя, а зігнути не дадуться, один із світлих лицарських типів українських”.