Кожний школяр на протязі усього навчального року тільки тим і живе, що з нетерпінням очікує літні канікули, прекрасний час, коли не треба робити уроків і ходити до школи, а можна цілий день гуляти, їсти морозиво, купатися і отримувати задоволення від відпочинку на природі. Саме літо, найулюбленішу пору року усіх школярів, зобразив у своїй повісті “Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера” відомий український письменник Ярослав Стельмах. Це мій улюблений твір і я з задоволенням прочитала його кілька разів.
Героями цього твору
Батьки погодились не одразу, бо добре знали, якою вибуховою силою володіють приятелі разом. Та вагомими аргументами в бік відпочинку у селі стало завдання вчительки та двійки за незібрану колекцію.
На початку свого перебування у селі Митько та Сергій не дуже прагнуть збирати різноманітних комах, а намагаються увесь час присвятити лише забавкам,
Ще по дорозі до бабусі друзі зустрічають старшокласника Васька на велосипеді, якого дуже розсмішили озброєні сачками хлопці. Побачивши приятелів, від нічого робити, Васько одразу вирішує пожартувати над хлопцями і спробувати їх налякати. Зустрівши Митька і Сергія на березі лісового озера, неподалік від якого їх оселила бабуся, Васько, здатний на незвичайні вигадки, розповідає хлопцям про страшну химеру, яка давно живе у цьому озері. І хоча оповідь старшокласника була досить підозрілою і мало правдоподібною, вона зацікавлює шукачів пригод Митька та Сергія. Тому, не вагаючись, друзі вирішують заночувати біля озера і з’ясувати, чи дійсно в ньому ховається невідоме чудовисько.
Саме з цього моменту і починаються незвичайні пригоди хлопців, які відкривають справжнє полювання на химеру лісового озера.
Розігруючи п’ятикласників та підігріваючи їх інтерес до історії про химеру, Васько постійно підкидає хлопцям різні докази існування невідомої тварини, залишає на березі відбитки величезних лап і навіть залишає вороняче пір’я, яке ніби то залишилося від птаха, якого з’їло чудовисько.
Не на жарт захопившись пошуком таємничого жителя лісового озера, Митько і Сергій намагаються не тільки побачити його власними очима, а й знайти наукове пояснення існування чудовиська. Вони кожен день ходять до бібліотеки і старанно вичитують усі книжки по біології, які там є. Вони старанно вивчають історичні факти і проводять справжнє наукове дослідження. Для цього друзі не шкодують нічого – ні власних сил, ні сну, ні навіть життя невинної курки. А Митько одного разу вже на основі винайдених доказів і прочитаної літератури робить припущення про виникнення назви села Юрківка, виводячи його значення з назви Юрський період.
А чудовисько отримує ім’я на честь новоявлених учених – Митькозавр Стеценка.
Мені дуже подобається повість, особливо її головні герої Митько та Сергій. Вони постійно потрапляють у різноманітні кумедні ситуації, іноді у своїх відношеннях досить близько наближаються до конфлікту, часто сперечаються, але ніколи не сваряться. Це й зрозуміло, бо вони справжні друзі, які зайняті важливою спільною справою. Та і зі складних ситуацій вони завжди викручуються разом і завжди допомагають один одному.
Долаючи свій страх перед невідомою істотою, яка, може, з’їла навіть людину, залишивши від неї тільки одну сандалю, сміливі дослідники вартують коло озера.
Звісно, приятелі дуже розчаровуються, коли з’ясовується, що ніякого чудовиська немає, а це просто жарт Васька. Та Митько і Сергій не ображаються та не сердяться на старшокласника, вони все одно не шкодують, бо розуміють, що час не минув для них марно. Майбутні шестикласники дізналися настільки багато цікавого, що Васькові, який гадав, що пошив друзів у дурні, навіть і не снилося. Митько і Сергій переповнені гордістю за свою обізнаність у динозаврах, а крім того, вони чудово провели час і сповнені сил для нових відкриттів, адже вони великі однодумці і найкращі друзі.
Такі почуття мені добре відомі, бо ми з хлопцями однолітки і майже ні чим не відрізняємось один від одного. Це є ще однією причиною того, що повість “Митькозавр з Юрківки або Химера лісового озера” стала моєю улюбленою книгою.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)