Що таке міфи? У повсякденному розумінні – це насамперед античні, біблійні й інші стародавні “казки” про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх богів і героїв.
Саме слово “міф” має давньогрецьке походження й означає саме “переказ”, “сказання”. Європейським народам аж до XVI-XVII ст. були відомі лише знамениті і понині грецькі і римські міфи, тільки пізніше їм стало відомо про арабських, індійських, німецьких, слов’янські сказання та їх героїв.
Починаючи з III в. до і. э. на римську релігію, а звідси і
Серед римських численних богів виділилися під впливом грецьких релігійних уявлень головні олімпійські боги: Юпітер – бог неба, грому і блискавки. Марс – бог війни, Мінерва – богиня мудрості, покровителька ремесел, Венера – богиня любові і родючості. Вулкан – бог вогню і ковальського ремесла, Церера – богиня рослинності.
Аполлон – бог
Одним із шанованих чисто італійських божеств був Янус, який зображався з двома обличчями, як божество входу і виходу, усякого початку. Олімпійські боги вважалися заступниками римської громади і шанувалися патриціями. Плебеї ж особливо шанували божественну трійцю: Цереру, Лібору, Прозерпіну – богиню рослинності і Лібора – бога вина і веселощів.
Римський пантеон ніколи не залишався замкнутим, у його склад приймалися іноземні божества. Вважалося, що прийом нових богів підсилює міць римлян. Так, римляни запозичали майже весь грецький пантеон, а наприкінці III в. до н. е. було введене шанування Великої матері богів із Фрігії.
Завоювання багатьох заморських територій, особливо елліністичних держав, познайомило римлян з елліністичними і східними богами, що знаходять шанувальників серед римського населення. Прибувавші в Рим і Італію раби сповідали свої культи, тим самим поширюючи інші релігійні погляди.
На думку стародавніх римлян, для того щоб боги піклувалися про людей і про державу, їм потрібно було приносити жертви, підносити молитви-прохання і робити особливі ритуальні дії. Особливі колегії знаючих людей – жреців – спостерігали за культом окремих богів, за порядком у храмах, підготовляли жертовних тварин, стежили за точністю молитов і ритуальних дій, могли дати пораду, до якого божества звернутися з потрібним проханням.
Міфологія Стародавнього Риму носила печатку формалізму і тверезої практичності: від богів чекали допомоги в конкретних справах і тому скрупульозно виконували встановлені обряди і приносили потрібні жертви.
У відношенні до богів діяв принцип “я даю, щоб ти дав”. Римляни звертали велику увагу на зовнішню сторону релігії, на дріб’язкове виконання обрядів, а не на духовне злиття з божеством.
Римська міфологія не збуджувала священного трепету, екстазу, що опановують віруючим. От чому римська релігія при зовнішньому дуже суворому дотриманні усіх формальностей і обрядів мало торкалася почуття віруючих, породжувала незадоволеність. З цим зв’язане проникнення іноземних, особливо східних, культів, що часто відрізняються містичним і оргіастиченим характером, деякою таємничістю.
Особливо широко поширювався культ Великої матері богів і культ Діоніса – Вакха, зарахованих в офіційний римський пантеон. Римський сенат уживав заходів проти поширення оргіастичних східних культів, вважаючи, що вони підривають офіційну римську релігію, з яким зв’язувалася міць Римської держави і його стійкість. Так, у 186 р. до н. е. були Заборонені розгнуздані вакханалії, зв’язані з обрядами культу Вакха – Діоніса.
Серед усієї безлічі міфічних переказів і розповідей Стародавнього Риму прийнято виділяти кілька найважливіших циклів. Назвемо їх:
* космогонічні міфи – міфи про походження світу і вселеної,
* антропогонічні міфи – міфи про походження людини і людського суспільства,
* міфи про культурних героїв – міфи про походження і введення тих чи
Інших культурних благ,
* есхатологічні міфи – міфи про “кінець світу”.
Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство опановувало секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем – інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні блага.
Розмаїта й багата палітра образів давньоримської міфології. В багатьох міфах розповідається про народження богів – фантастичних істот, що уособлювали різні природні явища – грім, блискавку, вогонь, воду. В кожному природному явищі римляни, як і інші народи, вбачали надприродну силу, втілену в людській подобі.
Стародавні римляни, як і інші давні народи, вважали: різні лиха, що їх зазнавали люди – хвороби, смерть, посуха, паводок, пожежа, – за кару богів, розгніваних якимись поганими вчинками людей. Вони вірили, що боги з висоти свої величі стежать за ними і оцінюють їхню поведінку, винагороджуючи шанобливих і караючи неслухняних.
Часто в римських міфах діють фантастичні істоти – чудовиська.
Неможливо переоцінити значення римської міфології для світової культури. Багато поколінь письменників і художників брали і беруть образи для своїх творів з римської міфології. Звичайно, Древня Греція виступає батьківщиною давньої міфології, і римська міфологія тісно переплетена з грецькими міфами, однак це аж ніяк не позбавляє її індивідуальності і яскравості, древньої довершеності і багатої уяви стародавніх римлян.
Яку ж роль грали міфи і міфотворчість Стародавнього Риму в історії людського суспільства і людської культури?
* Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину.
* Вони у своєрідної, дуже конкретній формі встановлювали зв’язок між минулим, сьогоденням і майбутньому людства.
* Вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому
Накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага, знання.
Використана література:
1. Мусієнко М. С. Древній Рим і його культура. – К., 1999.
2. Галанічєв І. М. Міфи Стародавнього Риму. – К., 1989.
3. Смик К. І. та ін. Стародавній Рим і Греція. – К., 2000.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)