Літературна спадщина стародавнього світу

Разом із церковною літературою в Давню Русь прийшло багато книг природничо-наукового змісту, історичних праць та збірників афоризмів, у яких була сконцентрована мудрість людська.

Дещо наївними і навіть смішними видаються нам “наукові” викладки Іоанна Екзарха в “Шестодневі”, Козьми Індикоплова в “Християнській топографії” про будову світу, фізичні, астрономічні та інші явища природи.

Що ж, таким їм здавався світ за біблійними книгами. Але настільки ж справедливими є їхні спостереження і відповідно захоплення мудрим

улаштуванням цього світу! І найбільше – людиною – головним творінням Божим, заради якого й створене все на землі. Ось слова із “Шестоднева”: “Не можу прийти в себе від подиву і не можу зрозуміти, звідки в такому малому тілі [людини] такі високі думки, здатні обійти всю землю й вище небес зійти”.

Анонімний “Фізіолог” наповнений не лише точними відомостями про тварин, рослини, мінерали, а й безмежною фантазією та вигадкою, поєднаними із сентенціями повчального змісту – мораллю для читачів. Для статей цього збірника характерні символіко-алегоричні тлумачення якостей звірів та птахів. І коли

читаєш про лисицю, то неодмінно згадуєш українські народні казки про цього хитрого звіра.

Поетичністю та ліризмом оповиті розповіді про горлицю, одуда, лелеку, лева. Куріпка ж чогось викликала у автора неприязнь, і він порівняв її із жадібною людиною, яка ніяк не може насититися багатством. Незвичайна й захоплююча ця мандрівка у світ давніх уявлень і фантазій!

Навіть маленькі діти знають зараз грецькі міфи про Пріама, Гектора, Енея, Єлену, Данаю та інших героїв. Але мало кому відомо, що дізналися вперше про них читачі з історичного твору, що прийшов на Русь у перекладі,- хроніки Іоанна Малали. Разом з іншими хроніками та хронографами, історичними повістями ця перекладна література знайомила давніх русичів із всесвітньою історією, відкривала широкі обрії і примушувала задумуватися над своїм місцем і роллю в оточуючому світі, спонукала до власної творчості.

Серед пам’яток перекладної літератури Київської Русі аж до XVIII століття величезною популярністю користувалася “Александрія” – повість про життя і подвиги знаменитого героя античності Александра Македонського. І зараз із цього твору можна почерпнути не лише багато історичних відомостей, а й відчути красу художнього слова, майстерність у творенні образів, метафоричність та афористичність мови.

До речі, любов до мудрих, афористичних висловлювань, які підходять до різних ситуацій у житті, на Русі здавна задовольнялася збірником “Пчола” (як бджола збирає мед із різних квіток, так і упорядник книги чернець Антоній збирав “мислі мудрих людей” із церковних і світських книг).

На мою думку, це саме той твір, який об’єднує людей, говорить, що для загальнолюдських цінностей немає ні кордонів, ні мовних бар’єрів. Як не погодитися з такими чудовими висловами, як “Велике багатство – розум людини”, “Краще мовчати, ніж зле говорити”, “Добро прийняв – пам’ятай, зробив – забудь”, і не замилуватися ними.

Жаль тільки, що ми нечасто маємо змогу звернутися до цих першоджерел.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Літературна спадщина стародавнього світу