У передньому слові до збірки поезій Бориса Олійника “Основи” (2005 р.) Михайло Шевченко чітко і всеосяжно окреслив постать поета: “Дивовижний чародій інтимної лірики, володар плечового удару в публіцистиці, недосяжний фігурист в іронії, майстер поем – Борис Олійник, безперечно, унікальна постать в українській культурі, політиці і філософії, яка не має аналогів у землях близьких і землях далеких, один із найбільших поетів другої половини двадцятого століття”. Він увійшов у літературу у пору “хрущовської відлиги”, дух шістдесятників
У Бориса Олійника своє бачення ролі і місця митця у суспільстві. Для нього головне – непідкупність і безкомпромісність. А ще – скромність, що межує з почуттям гідності. Сильні, переконаний поет, не доводять своєї сили.
Славні – не просять на славу (“тяжчого ж, брате, видовища в світі нема, аніж поет, що старцює під вікнами слави”).
Головне у житті, вважає Борис Олійник, зробити свій вибір. Його програмний вірш із однойменної збірки має назву “Вибір”:
Над штормом, над шабельним зблиском,
Над леготом теплим в житах
Гойдається вічна
Маятником Життя…
У безмежному в часі і просторі Житті кожен вибирає своє місце під сонцем. Одні тихо й непомітно тліють за крок від межі – так, що й не зрозумієш, чи живі вони, чи не живі. Інші насолоджуються славою, забувши про все на світі. Поет не хоче так жити, у нього своє місце у вічній колисці Життя. Навіть якщо йому запропонували б вищу лаврову почесть, що обвила б його чоло, він уже зробив свій вибір – раз і назавжди:
Я вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!
Таким самим сміливим і безкомпромісним виступає ліричний герой у поезії “Ринг”. Він – боксер і віддає перевагу чесному і справедливому бою, де переможцем, без сумніву, буде сильніший. Однак ліричний герой знає, що всі у майбутньому двобої відвернулися від нього. Чесного бою не буде: рефері винувато ховатиме очі, його секундант залишив у роздягальні рушник на видноті,- а суперник сховав свинець у праву рукавицю.
Всі про це знають і підло мовчать.
Що ж, буде бій,
Важкий. Без правил.
Мій ворог – публіки владар –
Мені вцілятиме ізправа
Під серце зважений удар.
Та ліричний герой готовий до цього ганебного поєдинку. Єдине, чого не прорахували суперник і продажний рефері, – силу духу ліричного героя, його рушійний лівий удар. Головне – лише зібрати всі сили докупи у вирішальний момент:
Я визбираю в жмуток силу
Своїх поразок і удач – ,
В ім’я Отця, і Духа, й Сина
Обрушу з лівої удар.
Це буде потім, а поки що ліричний герой Олійника іде до лисніючого холодом квадрата рингу, наче піднімається на вершину випробувань:
Іду. І поруч твердо
Крокує Честь – мій секундант.
Борис Олійник одним із перших у 60-ті роки після довгих десятиліть мовчання поетів на повний голос заявив про національну ідею, про честь і гідність українців. І водночас ніби “роздягнув” усю нашу душу, “розкоронував гречкосійство” і примусив подивитися на себе по-іншому:
Злізайте з печі,
Вдарте у кресала,
Аби вогонь пропік на душах сало
І нагадав, що править не живіт,
А дух Шевченка – віщого месії,
Що ми – вкраїнці, а не гречкосії,
Що ми – живі!
Важко щось заперечити і неможливо сказати краще, більш влучно. Мабуть, все-таки варто прислухатися до поета, який слово “Життя” пише з великої літери. Варто йому повірити.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)