Чичиков в задоволеному настрої сидів у своїй бричці, занурившись у кошториси і міркування, які, судячи по усмішці, блукає по його обличчю, були йому приємні. Селіфана між тим управлявся з кіньми, розмірковуючи на власні теми, від яких його відірвав лише удар грому, за ним – наступний. Раптом дощ хлинув як з відра. Селіфан моторний але натягнув яку-то ряднину проти дощу і гримнув на коней. Але ояяе міг згадати, скільки поворотів вони проїхали, а тому, як російська людина, повернувши направо при першому ж випадку, пустився вскач.
Село Собакевича
Здалеку почувся собачий гавкіт. На оклик відповів жіночий голос. Ворота відчинилися. Бричка зупинилася перед невеликим будиночком.
Чичикова проводили в тісно заставлену, захаращену кімнату. За хвилину вийшла господиня, “жінка похилого років в якомусь спальному чепці… одна з тих матушок, невеликих поміщиць, які бідкаються на неврожаї,
Вони заїхали дуже далеко. Господиня поклала гостя спати. Вранці Чичиков насамперед глянув на селянські хати, які показували достаток їх мешканців: всі містилося в порядку.
За сніданком господиня нарешті представляється: Настасья Петрівна Коробочка, колезька секретарка. Чичиков заводить розмову про померлих селян, цікавлячись, чи не можна їх купити.
“Так на що ж вони тобі?”-Сказала стара, витріщивши на нього очі. Вона задумалася. Коробочка бачила, що справа, точно, як ніби вигідне, та тільки аж надто нове і небувале, а тому було почала сильно побоюватися, щоб як-небудь не надув її цей покупщик.
Починаються відмовки. “Краще вже я маненько почекаю, – говорить вона, – може понаедут купці, та застосувати до цін… А може, в господарстві-то як-небудь з нагоди знадобляться… ” Чичиков виходить з терпіння, порівнює її з дворняжкою, що лежить на сіні: і сама не їсть сіна, і іншим не дає. “Я хотів було закуповувати у вас господарські продукти різні, тому що я і казенні підряди теж веду…” “Тут він прілгнул, хоч і побіжно і без будь-якого подальшого роздуми, але несподівано вдало”. Коробочка згідна, пише доручення на ім’я отця Кирила на вчинення купчої. Чичиков весь вичавлений як лимон.
Вийшовши у вітальню, він дістає свою скриньку з документами і гербовою папером. Нарешті справа зроблена. Стіл був вже накритий. Селіфан між тим ось-ось повинен підігнати бричку.
Коробочка дає в провідники дівчинку – показати дорогу. Коні рушили. У корчми Чичиков дав їй мідний гріш, і вона побрела геть.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)