Світогляд і творчість

Світогляд і творчість – традиційна для вітчизняного літературознавства постановка проблеми про визначальний вплив світогляду на ідейну спрямованість художніх творів і сутність літературно-мистецьких напрямів. Соціологізоване літературознавство 30-х XX ст. доводило, що письменник може успішно творити тільки завдяки “прогресивному”, “революційному” світоглядові або всупереч “реакційному”, “ретроградному”. Згодом, у 50-70-х, йшлося про суперечності між політичними та естетичними поглядами у структурі світогляду митця,

які згубно позначалися на його творчості. Все це використовувалося для партійної критики письменників за т. зв. “ідеологічні прорахунки” чи “ідейні збочення”, відступи від засад соціалістичного реалізму. Попри такі та подібні схематичні трактування складної проблеми не знімається сама проблема ролі світогляду, світосприйняття і світовідчуття митця у його творчому процесі.

Світогляд – це система найзагальніших філософських, естетичних, політичних, етичних, релігійних поглядів людини на світ у цілому, на світобудову і своє місце в них. Світогляд як цілісне розуміння світу і самого себе, можливостей

таланту – це справді найбільша підстава для творчості. Саме тому в художніх творах відбиваються історичні виміри світогляду: характерні для певного часу переконання, принципи пізнання, ідеали й норми, словом, синтез інтелектуального й емоційного настрою епохи. Тут відкривається часто незнане раніше й несподіване світобачення – власний художній світ, що тримається на інтелектуальному й емоційному досвіді особистості.

Співвідношення між різними гранями цього досвіду значною мірою відбивається на зміні літературних стилів і напрямів. Через те пам’ятки художньої літератури – предмет дослідження для істориків філософії, як, наприклад, українські твори XI-XVIII ст. Зорієнтованість цих текстів на універсальні проблеми – взаємини людини і світу, людини та Бога, життя і смерті, добра і зла – вимагає і від літературознавців певного філософського рівня. Протягом XIX ст. визначальною для світогляду українських письменників стає його емоційно-психологічна основа – світовідчуття українського народника, який приховує від цензури свої національні переконання. У літературі XX ст. помітні впливи таких філософсько-світоглядних течій, як ніцшеанство, екзистенціалізм.

На відміну від XVIII-XIX ст., основою для інтелектуально-емоційної рівноваги художнього тексту тут виступає не переживання універсальних істин, а сенс людського буття. Нав’язування письменникові певного світогляду, як це було з марксистсько-ленінським, приводить до штучності й нещирості в літературі, зумовлює розрив між суспільною й художньою свідомістю авторів, породжує трагедію знівечених талантів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Світогляд і творчість