Є міф про героя Ясона, вождя аргонавтів. Він був наслідним царем міста Іолка у Північній Греції, але влада в місті захопив його старший родич, владний Пелій, і, щоб повернути її, Ясон повинен був зробити подвиг: з друзями-богатирями на кораблі “Арго” допливти до східного краю землі і там, в країні Колхіді, добути священне золоте руно, що охороняється драконом. Про це плаванні потім Аполлоній Родоський написав поему “Аргонавтика”.
У Колхіді правил могутній цар, син Сонця; дочка його, царівна-чарівниця Медея, полюбила Ясона, вони присягнулися
Однак отримати Іолкское царство Ясонові не вдалося: народ обурився проти чужоземної чаклунки, і Ясон з Медеєю і двома маленькими синами бігли в Корінф. Старий коринфський цар, придивившись, запропонував йому в дружини свою дочку і з нею царство, але, звичайно, з тим, щоб він розлучився з чаклункою. Ясон прийняв пропозицію: може бути, він сам вже починав боятися Медеї. Він справив нове весілля, а Медеї цар послав наказ покинути Корінф. На сонячній колісниці, запряженій драконами, вона бігла до Афін, а дітям своїм звеліла: “Передайте вашої мачухи мій весільний дар: шитий плащ і злототкані головну пов’язку”.
Плащ і пов’язка були просякнуті вогненним отрутою: полум’я охопило і юну царівну, і старого царя, і царський палац. Діти кинулися шукати порятунку в храмі, але коринфяни в люті побили камінням. Що стало з Ясоном, ніхто точно не знав.
Коринтян важко було жити з поганою славою дітовбивць і нечестивців. Тому, говорить переказ, вони упросили афінського поета Евріпіда показати в трагедії, що не вони вбили Ясонових дітей, і сама Медея, їх рідна мати. Повірити в такий жах було важко, але Евріпід змусив у це повірити.
“О, коли б ніколи не руйнувалися ті сосни, з яких був збитий Того корабель, на якому відпливав Ясон…” – починається трагедія. Це говорить стара годувальниця Медеї. Її пані тільки що дізналася, що Ясон одружується з царівною, але ще не знає, що цар велить їй покинути Корінф. За сценою чутно стогін Медеї: вона кляне і Ясона, і себе, і дітей. “Бережи дітей”, – говорить годувальниця старому вихователю.
Хор коринфських жінок в тривозі: не накликала би Медея гіршій біди! “Жахлива царська гординя і пристрасть! краще світ і міра “.
Стогін замовкли, Медея виходить до хору, говорить вона твердо і мужньо. “Мій чоловік для мене був все – більше в мене нічого. Про жалюгідна частка жінки! Видають її в чужий будинок, платять за неї придане, купують їй господаря; народжувати їй боляче, як в битві, а піти – ганьба.
Ви – тутешні, ви не самотні, а я – одна “. Назустріч їй виступає старий коринфський цар: негайно, на очах в усіх, нехай чаклунка відправляється у вигнання! “У ви! тяжко знати більше за інших:
Від цього страх, від цього ненависть. Дай мені хоч день строку: вирішити, куди мені йти “. Цар дає їй день строку. “Сліпий! – Каже вона йому вслід. – Не знаю, куди піду, але знаю, що залишу вас мертвими “. Кого – вас?
Хор співає пісню про загальну неправді: потоптані клятви, річки течуть назад, чоловіки підступніше жінок!
Входить Ясон; починається суперечка. “Я врятувала тебе від биків, від дракона, від Пелія – де твої клятви? Куди мені йти? У Колхіді – прах брата; в Іолку – прах Пелія; твої друзі – мої вороги. Про Зевс, чому ми вміємо розпізнавати фальшиве золото, але не фальшивого людини! ” Ясон відповідає: “Врятувала мене не ти, а любов, яка рухала тобою. За порятунок це я у розрахунку: ти не в дикій Колхіді, а в Греції, де вміють співати славу і мені й тобі.
Новий шлюб мій – заради дітей: народжені від тебе, вони неповноправних, а в новому моєму будинку вони будуть щасливі “. – “Не потрібно щастя ціною такої образи!” – “О, навіщо не можуть люди народжуватися без жінок! менше було б на світі зла “. Хор співає пісню про злий любові.
Медея зробить свою справу, але куди потім піти? Тут і з’являється молодий афінський цар Егей: він ходив до оракула запитати, чому в нього немає дітей, а оракул відповів незрозуміло. “Будуть у тебе діти, – каже Медея, – якщо даси мені притулок в Афінах”. Вона знає, у Егея народиться син на чужині – герой Тесей; знає, що цей Тесей вижене її з Афін; знає, що потім Егей загине від цього сина – кинеться в море при помилковій вести про його загибель, але мовчить. “Нехай загину, якщо дозволю вигнати тебе з Афін!” – Говорить Егей, Більше Медеї зараз нічого не потрібно. У Егея буде син, а у Ясона дітей не буде – ні від нової дружини, ні від неї, Медеї. “Я вирву з коренем Ясоном рід”, – і нехай жахаються нащадки.
Хор співає пісню на славу Афін.
Медея нагадала про минуле, заручилася майбутнім, – тепер її турбота – про сьогодення. Перша – про чоловіка. Вона викликає Ясона, просить прощення – “такі вже ми, жінки!” – Лестить, велить дітям Обійняти батька: “Є у мене плаща і пов’язка, спадщина Сонця, мого предка; дозволь їм піднести їх твоїй дружині!” – “Звичайно, і дай бог їм довгого життя! ” Серце Медеї стискається, але вона забороняє себе жалість. Хор співає: “Щось буде!”
Друга турбота – про дітей. Вони віднесли подарунки і повернулися; Медея в останній раз плаче над ними. “Вас я народила, вас я вигодувала, вашу посмішку бачу – невже в останній раз? Милі руки, милі губи, царські лики – невже я вас не помилую?
Батько вкрав ваше щастя, батько позбавляє вас матері; пошкодую я вас – посміються мої вороги; не бувати цьому! Гордість в мені сильна, а гнів сильніший за мене; вирішено! ” Хор співає: “О, краще не народити дітей, не вести вдома, жити думкою з Музами – хіба жінки розумом слабша за чоловіків?”
Третя турбота – про розлучниці. Вбігає вісник: “Рятуйся, Медея: загинули і царівна і цар від твого отрути!” – “Розповідай, розповідай, чим детальніше, тим солодшим!” Діти увійшли до палацу, все на них милуються, царівна радіє уборам, Ясон просить її бути доброю мачухою для маляток. Вона обіцяє, вона одягає вбрання, вона красується перед дзеркалом; раптом фарба збігає з особи, на губах виступає піна, полум’я охоплює їй кучері, палене м’ясо стискається на кістках, отруєна кров сочиться, як смола з кори.
Старий батько з криком припадає до її тіла, мертве тіло обвиває його, як плющ, він силкується струсити його, але мертвіє сам, і обидва, обвуглені, лежать, мертві. “Так, наше життя – лише тінь, – укладає вісник, – і немає для людей щастя, а є успіхи і невдачі”.
Тепер зворотного шляху немає, якщо Медея не вб’є дітей сама – їх уб’ють інші. “Не барися, серце: коливається тільки боягуз. Мовчіть, воспоминанья: зараз я не мати їм, плакати я буду завтра “. Медея іде за сцену, хор в жаху співає: “Сонце-предок і вишній Зевс! утримуйте її руку, не дайте множити вбивство вбивством! ” Чуються два дитячі стогону, і все скінчено.
Вривається Ясон: “Де вона? на землі, в пеклі, в небі? Нехай її розтерзають, мені тільки б врятувати дітей! “-” Пізно, Ясон “, – каже йому хор. Розорюється палац, над палацом – Медея на Солнцевої колісниці з мертвими дітьми на руках. “Ти левиця, а не дружина! – Кричить Ясон. – Ти демон, яким боги мене вразили! “-” Клич, як хочеш, але поранила я твоє серце “. – “І власне!” – “Легка мені мій біль, коли бачу я твою”. – “Твоя рука їх вбила!” – “А перед тим – твій гріх”. – “То нехай стратять тебе боги!” – “Боги не чують кривоприсяжників”.
Медея зникає, Ясон марно волає до Зевса. Хор кінчає трагедію словами:
“Не збувається те, що ти вірним вважав, / І нежданому боги знаходять шляхи – / Таке пережите нами” …
(2 votes, average: 2.50 out of 5)