Ле́сь Мартович ( Олекса Семенович Мартович ) народився 12 лютого 1871 р. в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Городенківський район, Івано-Франківська область) у родині сільського писаря. Його батько самотужки навчився грамоти, що допомогло йому піднятися з наймита до писаря, стати “взором порядного, непідкупного громадянина”, авторитетним серед односельчан. Мав 15 моргів поля, гарну хату, пасіку і сад.
За спогадами Василя Стефаника, родина Мартовичів належала до давньогораввінського єврейського роду, останній
Із 1882 Лесь Мартович – учень Коломийської гімназії. У червні 1892 року закінчує гімназію і записується на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив через 17 років (1909). Батько не мав змоги утримувати сина в університеті, і тому Мартовичу доводилося розраховувати тільки на себе.
Займався громадськими справами: працював у нелегальному гуртку, члени якого проводили серед селян культурно-освітню роботу; збирав і вивчав фольклорні матеріали; видавав свою літографовану газету “Збірка”; засновував
Працював у Львові, дрогобичі, Городку і Стрию. Починаючи з 1905 року, важко хворів. Його навістив одного разу І. Франко.
Помер 11 січня 1916 у селі Зубейки, похований у с. Монастирок. У будинку, в якому жив Л. Мартович, наразі міститься школа в селі Зубейки Львівської області.
Літературна творчість
Лесь Мартович – автор 27 оповідань.
Свої новели з селянського життя Лесь Мартович писав покутською говіркою.
Писати Лесь Мартович почав ще в гімназії. Перше оповідання “Не-читальник” було написане в 1889. Мартович – письменник сучасного йому села, тематично дуже близький до Василя Стефаника та Марка Черемшини.
Входив до так званої “Покутської трійці”. Його герої – селяни з найвіддаленіших сіл Західної України. У своїй творчості письменник відходить від народницьких канонів; він нерідко розвиває глибокі соціально-економічні корені класової нерівності на селі (“Мужицька смерть”). Мартович змальовував односельчан, глибоко люблячи їх. Виразна риса його художньої манери – поєднання трагічного з комічним, гумор, який часом переходить у гостру сатиру.
Особливо вдалися Мартовичу образи селян у повісті “Забобон”.
Твори
Лумера Іван Рило Винайдений рукопис про руський край Мужицька смерть За топливо За межу Ось поси моє Зле діло Стрибожий дарунок Відміна Гарбата Грішниця Хитрий Панько Квіт на п’ятку Війт Смертельна справа Булка Прощальний вечір Народна ноша Забобон
Видання
Не-читальник, “Чернівці”, 1889; Хитрий Панько і ін. опов., Львів, 1900; Стрибожий дарунок і ін. опов., Львів, 1905; Забобон, Повість, Львів, 1917 (Київ, 1926); Оповідання, Львів, 1922;
(2 votes, average: 4.50 out of 5)