Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі – Маркович, у другому – Лобач-Жученко; літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім’ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, жила в Чернігові, Києві, Немирові. Незабаром виїхала до Франції, оселилась у Парижі.
Повернувшись до Росії, жила в Петербурзі, співробітничала в журналі
Творчість Марка Вовчка розпочалась у другій половині 50-х рр. Свої найкращі оповідання з українського народного життя письменниця створила під час перебування в Немирові. Написані тоді твори побачили світ як окрема збірка під назвою “Народні оповідання” (1857). У них авторка звернулася до теми жіночої недолі, зумовленої соціальним безправ’ям.
Вона рішуче виступила проти соціальної дискримінації народних мас. У повісті “Інститутка”
Перу письменниці належить також чимало творів, написаних російською і французькою мовами.
“Марко Вовчок пізнавальних завдань не ставить. Своєю “Інституткою” вона не стільки хоче подати типові явища минулого в їхній історичній зумовленості та генезі, скільки викликати співчуття до поневірених. Коли реалістична повість має перед собою в далекій перспективі ефект соціологічної студії, насичена сентименталізмом “Інститутка” Марка Вовчка, ставлячи наголос на моментах моральних (жорстоке серце панночки і т. п.), справляє скоріше враження проповіді “слова о злых женах”.
Використання народнопоетичних матеріалів, заняття етнографа поклали свою печать і на стиль Марка Вовчка. Вона немов колекціонує у своїх писаннях поетичні образи, народні приказки, рідкісні слова й граматичні форми, а звідси прянощі, поетична напруженість, піднесеність її стилю”.