МАНДРІВНИК
Я в двері стукаю і плачу одчиніть Мінливе це життя мов зрадний нурт Евріпу Як хмари нурились хисткою мілиною З сирітським кораблем в безодню огневиць Те каяття німе ті голосні жалі Ти пам’ятаєш Ті риби вигнуті ті понадморські квіти Була як море ніч Куди впадали ріки Я пам’ятаю я-то пам’ятаю Одного вечора я завітав якось До невеселого трактиру Із дальньої стіни у небо рвавсь Христос Хто мав там ласицю Хто грався з їжаком Хто в карти грав А ти мене забула Вокзалів гамірних ти згадуєш сирітство Ми каруселили по них за містом