М. Рильський понад п’ятдесят років працював у літературі й залишив нам велику й цікаву спадщину. Його талант був багатогранний: відомий поет, невтомний перекладач, вдумливий учений, талановитий мистецтвознавець. Своє творче кредо М. Рильський визначив у пролозі до поеми “Мандрівка і молодість”: Колись перед історії судом я постану, птах малого льоту… І скаже суд: “Чи виконав достоту Призначення своє ти на землі, Чи, може, розмінявся на дрібноту?” Я вважаю, що М. Рильський, як гідний син свого народу, повністю виконав своє призначення.
Його поезії сповнені ширості, відвертості й разом з тим легкої іронічної усмішки. Як добрий знавець класики, людина глибокої ерудиції, він широко використовує історичні й літературні доробки, що надає колориту його художній палітрі.
Поетичний світ М. Рильського на диво мальовничий, сповнений прозорості, “жди поета турбувала проблема відносин людини і природи:
Люби
М. Рильський створює розгорнуті образи-символи, серед яких найвідомішими 1 образи троянд і винограду:
…У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне.
Вони символізують єдність двох важливих сторін людського життя: насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці. Поетичний феномен М. Рильського поєднав у собі класичні традиції і новаторство. Художні ідеї, образи, мотиви, співзвучні духові часу, поет втілював у таких усталених формах, як сонет, октава, терцина. Сто двадцять чотири оригінальні сонети і близько сорока перекладів – така сонетна спадщина поета. У ній згадано найвідоміших сонетярів, таких, як О. Пушкін, І. Франко, Ф. Петрарка, А. Міцкевич.
М. Рильський певний, що сучасна поезія мусить звертатись до цієї форми, освоювати Ті, бо вона відточує майстерність “суворою простотою”, що слова зайвого в свої рядки не прийме, бо “‘струнка гармонією”.
Багатство ритмомелодійних засобів поета доповнювалося новизною поетичної мови. Згадаймо поезію “На білу гречку впали роси”, що стала відомим романсом. Невелика за обсягом, вона, без перебільшення, є неперевершеним шедевром.
М. Рильський окремими штрихами творить гімн коханню, його животворній і чарівній силі.
Зовсім іншим був авторський задум поезії “Шопен”. Автор прагне передати словами ритм, мелодійність незрівнянної музики великого польського композитора. Таємничість музики, загадковість, секрет її впливу ніби підкреслюються численними риторичними питаннями:
Шопена вальс… Ну хто не грав його І хто не слухав? На чиїх устах Не виникала усмішка примхлива…
Вони передають схвильованість ліричного героя від “ніжного вихору звуків”, від бурхливого моря почуттів, ним народженого, – щастя, любові, безнадії. Емоційність – це риса, спільна для обох видів мистецтва, – і поезії, і музики. У М. Рильського своя улюблена тематика. Протягом усього творчого життя світлим акордом звучить мотив любові до Вітчизни, до свого народу, його культури й мови.
Він залишився в пам’яті багатьох поколінь великим лицарем українського слова, мислителем і художником водночас.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)