У дні реакції після подій 1905 р., коли було так багато темряви, письменник з вірою в перемогу грядущої революції писав у своїй чудо-новелі “Іntermezzo”: “…я повний приязні до сонця і йду просто на нього, лице в лице… я дуже щасливий, що стрічаюся з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: сонце! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів – хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?”.
Великим сонцепоклонником сприймають українського революційно-демократичного письменника Михайла Коцюбинського
Прагнення Коцюбинського писати для дітей появилося під впливом педагогічної діяльності. Склавши екстерном іспит на народного вчителя, він поїхав в село Лопатинці, що на Вінниччині. Із спогадів сучасників видно, що Коцюбинський “залишив пам’ятний слід у житті лопатинців… чимало людей у селі навчилося любити й поважати книгу…”1.
До класики дитячої літератури заслужено відносять три оповідання Коцюбинського: “Харитя”, “Ялинка”, “Маленький грішник”. Прочитавши їх, краще розуміємо справедливість оцінки, даної українському письменникові Горьким:
…Він якось особливо близький до хорошого, і в ньому кипить органічна гидливість до поганого. В нього тонко розвинена естетична чуйність до доброго, він любить добро любов’ю художника, вірить у його переможну силу, і в ньому живе почуття громадянина, якому глибоко і всебічно зрозуміло культурне значення, історична вартість добра”2.
У своїх оповіданнях Коцюбинський розглядає дитину не лише в певних життєвих ситуаціях, а й заглиблюється у її внутрішній світ. А тому, що він “якось особливо близький до хорошого”, то бачить там тільки гарне. Навіть Дмитрика він назвав “маленьким грішником”, бо то не зла дитина, просто надто сильними є його пориви до щасливого, веселого дитинства, які ще не вміє гамувати.
Оповіданням “Харитя” захоплювалися вже сучасники Коцюбинського: “У такій невеличкій приповістці ще такого багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортають перед очима велику – безмірно велику – картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!..
Та так тільки справжній художник зможе писати!”3.
Коцюбинський симпатизує своїм краянам, наділяє їх привабливими рисами зовнішності, багатимвнутрішнім світом і, основне, показує їх уміння протистояти жорсткому, байдужому, світові експлуататорського суспільства. Пестливими словами твориться портрет Хариті. У неї “русява, аж біла, голівка”, “личенько у неї смугляве”, “ластівкою припадає до хворої матері”, а яким приємними є “запечені на сонці рученята, що жваво бігали від одної роботи до другої”. На портреті Дмитрика (“Маленький грішник”) розкривається страшна нужда міської бідноти.
Від недоїдання у нього бліде обличчя, “на Дмитрикові була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з пошарпаної одежини, довгі рукави теліпались нижче рук, заважали йому. Русяву головку прикривав старенький картузик з одірваним козирком”.
Дієт в оповіданнях Коцюбинського показані в різних життєвих ситуаціях, кожна з яких потребує виявлення значних внутрішніх сил, характеру. Маленькі герої виходять переможцями над собою і над обставинами. Всіх їх – Харитю, Василька, Дмитрика – ріднить любов до своїх батьків. Це, власне, найбільше зворушує у згаданих творах.
Щоб потішити хвору матір, врятувати сім’ю від голоду, Харитя сама спозаранку йде в поле жати жито. Пейзаж, створений справжнім художником слова, посилює враження її загубленості серед полів, контраст між життям дівчинки і природи: “Босі ноженята ступали по втоптаній стежці, над головою, межи колосками, синіло небо биндочкою, а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло вусатим колоссям. Харитя опинилася наче на дні моря”.
В оповіданні “Ялинка” хлопчик перемагає свій біль, коли батько рубає подаровану йому ялинку. Дорого це коштує дитині. З глибоким психологізмом змальовано під час рубання ялинки паралельно стан хлопчика і “стан” дерева: “Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалась несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалося, що вона от-от застогне”.
Потім, щоб не бачити свіжого пенька, він закидає його снігом.
Любить свою матінку і Дмитрик – маленький грішник. Нагулявшись, він повертається додому і згоден, щоб мати його покарала, аби тільки почути її руку на своїй голові, бути поряд з нею. Смерть матері сколихнула його до глибини, і, зворушений, змучений сумлінням, що не вберіг її, Дмитрик постановляє жити чесно, заробляючи на хліб працею, не водиться з такими розбещеними вулицею дітьми, як Гаврило і Марійка.
Дитяча література була в колі інтересів Коцюбинського протягом всього життя. У 1912 р. в листі до молодого Павла Тичини він писав: “У нас, наприклад, дуже слаба література для дітей, і коли б хто зробив переклад кращих російських творів для дитячої літератури…”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)