“И знову відчувається, що мир – один безкрайній будинок, що ти живеш, що всесвіт є, Що ти його часточка, що як білий голуб стане в небі, як сніжинка”. Людина – це добуток природи, а Природа теж вдячна людині за його дбайливе відношення до неї. Зразки пейзажної лірики можна зустріти в багатьох поетів різних часів і народів.
Але так з’єднати людину й природу, так глибоко знати її, бачити її найтонші нюанси могли не так уже й багато людей. До таких художників можна віднести М. Т. Рильська. “Мене захопила його глибоко поетична душа,
Дійсно, багатогранна творчість М. Рильська обумовлено трепетною любов’ю до всього, справді, прекрасному на землі – рідній Україні, усьому світу, до людини, мистецтву, природі, красі.
Ще в збірнику “На білих островах” (1910 р.) п’ятнадцятирічний юнак з палкою любов’ю до природи рідного краю описує й повернення журавлів, і схід сонця:
(“Блакитне озеро”)
Саме це реалістичне бачення української природи зачарувало тоді багатьох читачів маленького збірника.
Як точно передає поет настрій людей через природу у вірші “Яблука доспілі”. Нерозділена любов – і “поля жовтіють, і синє небо”, і шляхетність людей, які вміють прощати: “Уміє розставатися той, хто вмів любити”.
Гасне любов, і природа теж імпонує настрою героїв. Поезію високого філософського роздуму Максим Рильськ органічно поєднує з великою поезією роботи. Буденні події розкривають в оповіданні поета свою животрепетну душу.
Відчуваєш величезну насолоду, читаючи цикл “Чотири вірші”. Пейзажні картини М. Рильська не безлюдні. Радість буття поет бачить у з’єднанні людини з оновленою землею:
* Всі тобі, медяна земля, Всі тобі, моя країна,
* Де смуглява ходить робота З оновлених полів!
* Творчість М. Рильська багатожанрове, але він завжди залишається ліриком, у природі бачить свою душу:
* Поле чорніє. Проходять Хмари, Вишивають небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари… Земля!
Як тепло нам з тобою!
* Саме так, єдине ціле – природа-земля й людина.
* Навіть ім’я улюбленої він порівнює з добутком природи – квіткою: “Як запах фіалки в осінній імлі, Як пісня дівоча в снігах і заметілі, Зорею сіяє над смутком землі: Марія”.
И в грізні роки Вітчизняної війни поет-громадянин своїм палким словом доводив свою любов до рідної землі, тому що аксіома те, що хто любить природу рідного краю, той патріот своєї рідної землі. В ораторії-поемі “Слово про рідну матір” природа персоніфікована, вона діє, бореться з ворогом: “Гримить Дніпро, шумить Сула, Відгукнулися голосом Карпати, і клич подільського села В Путивлі сивому чутно”.
В 1957 році виходить збірник “Рози й виноград”, що був відзначений найвищою нагородою. Герої віршів – люди роботи, що “у творчість перейшла”. Вони люблять натхненну працю на благо Вітчизни, чудову природу рідного краю, вони закохані у квіти, пісні й музику. Показовим є вірш “Лісник”.
Звичайна людина, але все-таки й незвичайний, тому що закохано в природу, не може бути до неї байдужий. У лісі він прищеплює дикі груші з культурними живцями, хоча це й не його обов’язок, але він знає, що через деякий час ці дерева принесуть користь, будуть радувати своїм цвітінням людське око, і “плоди ароматні зірвуть наші діти”. Все це він робить безкоштовно, але це радує його душу.
Вірш “Розмова із другом” написаний трохи раніше (1954 р.), але пронизаний духом збірника “Рози й виноград”. Природа – це мати, що дає щедрі матеріальні й духовні дарунки людині. Розмова із другом-лісом – це виразна деталь цивільної позиції автора і його закоханості в природу як людини-лірика, добре вихованого людини з тонким щиросердечним настроєм.
Його деякі вірші про природу, хоча пройшло з моменту їхнього написання багато років, злободенно звучать і сьогодні, тому що природа-матінка настільки засмічена, що, напевно, прийшла вже їй настав час помститися за зло, заподіяне людьми. І якби кожний господарник, кожна людина прагнула перетворити нашу землю в прекрасне й затишне житло, то було б як у поета: “Ми нові гаї посадимо, Щоб земля була весела…”,
У любовній, пейзажній, цивільній ліриці М. Рильськ завжди вірний своєму кредо: природа – це життя, це насолода для людини, тому й треба натхненно працювати у всіх областях, щоб віддячити її за щедрі дарунки. І хочеться закінчити добуток словами поета: “Ми роботу любимо, що у творчість перейшла, У музику, що ніжне серце давить. У щастя людського два рівних є крила: Рози й виноград, гарне й корисне”.
Нехай буде так у нас сьогодні, нехай буде так і в майбутньому, нехай люди повернуться особою до самого необхідного в житті – до природи й зроблять все можливе для її збереження
(2 votes, average: 2.50 out of 5)