Історія залишила нам літописи – найдавніші пам’ятки про життя наших предків. Це і Іпатіївський літопис, і “Повесть временных лет”, “Літопис Київський” та “Галицько-Волинський літопис”… Такі перші пам’ятки – це найдавніший вид історично-мемуарної прози, що містять розташовані у хронологічній послідовності коротенькі замітки й детальні оповідання про історичні події.
Початок літописання припадає на X століття. Авторами літописів переважно були ченці, які записували ті історичні події, під час яких жили самі.
Мабуть, тому і загублено на шляхах нашої прадавньої історії імена перших літописців. Однак завдяки їм ми сьогодні маємо знання про початок історії як науки.
Учені вважають літописи не лише історичними, науковими пам’ятками, а й літературними. Чому? Тому що, крім зафіксованих історичних подій, які відбувалися тоді, літописці доповнювали їх розповідями про життя мужніх, цікавих, легендарних особистостей.
Всесвітньо відоме ім’я Нестора-літописця, ченця Києво-Печерського монастиря, автора “Повести временных лет”.
Перша дата в літописі Нестора – 852 рік, остання – 1113 – рік смерті князя Київської Русі Святополка. Увесь літопис пройнятий роздумами про добро і зло, про справедливість і несправедливість. Автор виступає і проти міжкнязівських усобиць, прославляє тих правителів, які боролися за об’єднання руських земель, які творили в ім’я майбутнього: Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха.
Є в літописі Нестора і оповіді про початок слов’янської писемності, про Кирила та Мефодія, про бібліотеку Ярослава Мудрого. Є роздуми літописця про значення книги для людей.
Отже, окрім зведених у хронологічній послідовності подій, у літописах є описи, роздуми, розповіді, легенди, які пояснюють, доповнюють нашу історію, змальовують певні історичні постаті. А це дає нам підставу вважати літописи історично-літературними пам’ятками наших предків.