У той час л гостювала на землі, Мені дали ім’я при крещенье – Ганна. А. Ахматова Переказати біографію Поета завжди дуже важко. Де знайти слова, які не опошлили й не приземлили б учинків великої людини. Адже в них, крім звичайного “прозаїчного” змісту, укладена неповторність, унікальність життя генія.
Тому ми лише мимохіть говоримо про обставини й життя цієї геніальної жінки, опираючись на вірші, породжені нею. “Я поет, тим і цікавий”,- говорив Маяковський. От і ми зробимо акцент на Творчості Ганни Андріївни Ахматовій
Один
Народилася Ганна Андріївна в Одесі, але дитинство і юність її пройшли в Царському Селі, імовірно, звідси й вишуканість складу, ясність і краса класичних форм. Навіть повітря цього місця просочений був поезією. Усе нагадувало Пушкіна, його чарівні рядки. І зовсім закономірно, що перші вірші вона присвятила улюбленому поетові:
Поступово в її поезію приходять трагічні нотки, перші життєві розчарування й негоди Ахматова перевіряє віршам. Це її своєрідний щоденник
Він буде мінятися протягом усього її творчості, але незмінними залишаться вишуканість і простота складу, довірчість і щирість оповідання. Здалося, що багато щаблів. А я знала – Їх тільки три!
Між кленів шепіт осінній Попросив: “Із мною вмри. Я обманутий моєї сумовитої. Мінливою, злою долею”. Я відповіла: “Милий, милий! І я теж умру з тобою…” Гумилев, чоловік Ахматової, напише про неї напівжартівливо, напівсерйозно, але дуже точно охарактеризувавши її душу: З лігвища змієва, З міста Києва, Я взяв не дружину, а чаклунку. Я думав, потішницю, Ворожив – Своенравницу.
Веселу птаха-співуху. Час був цікаве, романтичне, переломне. У поезії Ахматової відчувається наближення лиха: Страшно мені від дзвінких криків Голосу лиха. Усе сильніше запах теплий Мертвої лободи.
Буде камінь замість хліба Мені нагородою злої. Наді ною тільки небо, А із мною голос твій. Вітер змін, вітер революції приніс випробування. Вся країна обливалася кров’ю громадянської війни, не обійшла доля й Ахматову.
Гумилев був розстріляний по неправдивому обвинуваченню взаговоре.
Ганні Андріївні безумно важко, вона не може равнодушно дивитися на те, як валить звичний мир, але залишати Батьківщину вона не збирається: Мені голос був. Він кликав утешно, Він говорив: “Іди сюди. Залиш свій край глухої й грішний.
Залиш Росію назавжди…” Але равнодушно й спокійно Руками я замкнула слух. Щоб цим мовленням невартої Не опоганився скорботний дух. Ахматова з головою йде в дослідницьку роботу, вона вивчає архітектуру Петербурга й творчість Пушкіна.
Робота допомагає їй пережити негоди, не зламатися. Свої страждання й біль вона виллє у вірші, створивши прекрасний зразок лірики
Але життя готовить Ганні Андріївні страшне випробування. Син попадає у в’язницю. Ахматова в “Реквіємі” опише страждання, що випали на її частку й на долі тисяч росіян людей
Це було, коли посміхався Тільки мертвий, спокою радий, И непотрібним привеском бовтався Біля в’язниць своїх Ленінград. “Реквієм” – геніальний сплав долі країни і її власної. Ця жінка хвора. Ця жінка одна. Чоловік у могилі, син у в’язниці.
Помолитесь про мене. Показати б тобі, насмішниці И улюблениці всіх друзів, Царскосельской веселій грішниці. Що трапиться з життям твоєї. Дивуєшся стійкості цієї жінки, що зуміла не тільки вистояти, не зламатися, але залишитися поетом, донесшем до нащадків трагізм епохи, у якій довелось їй жити: Сімнадцять місяців кричу, Кличу тебе додому, Кидалася в ноги катові.
Ти син і жах мій… И талант допоміг їй вижити й дочекатися визнання. Більше того, Ахматова писала, що вдячно долі й “щаслива, що жила в Алл С о ч. Р У ці роки й бачила події, яким не було рівних”. А ми вдячні цій великій жінці, що створила поетичний літопис епохи
Ще недавно ластівкою вільної Здійснювала ти свій ранковий політ, А нині станеш старчихою голодної, Не достукаєшся в чужих воріт
(1 votes, average: 5.00 out of 5)