До кінця XIX сторіччя німецька література вступає в смугу нового підйому – його багато в чому харчує активізація визвольного руху. Численні страйки робітників, ріст кількості голосів, поданих на виборах у рейхстаг за кандидатів соціал-демократичної партії, змусили влади скасувати закон проти соціалістів і змусили “залізного канцлера” Бісмарка піти у відставку. На рубежі XIX-XX вв. висувається плеяда більших німецьких прозаїків-реалістів: Генріх Манн, Томас Манн, Герман Гессе, Бернгард Келлер-манн, Арнольд Цвейг, Ліон Фейхтвангер. Німецький
Роман став вираженням тривог і шукань дрэмаг ческой епохи.
Нове століття принесло із собою небувалі социально-иолитические потрясіння: першу світову війну 1914-1918 р. У листопаді 1918 р. у Німеччині спалахнула революція, у результаті якої монархія була скинута I і виникла буржуазно-демократична республіка (Веймарская). Вона незабаром виявила свою повну неспроможність перед особою економічної кризи й погрози, що наростала, фашизму. Германія пережила гострі класові бої революційного
Всі ці драматичні події не могли не позначитися самим рішучим образом на долях німецького роману. За словами Томаса Манна, в XX в. у німецькому романі відбувся прорив у сферу загальноєвропейських інтересів. “Романи німецькою мовою, – пише критик ГДР А. Клейн, – з особливою гостротою вказували на самітність індивідуума, на агресивні наміри пануючих шарів суспільства, на наростання самої грубої ідеології, на всесвітню жорстокість боротьби між варварством і гуманністю”. Проблеми часу ввійшли в роман, міняючи його вигляд.
Ще до першої світової війни німецький (як і взагалі європейський) роман став усе сильніше перейматися відчуттям “кінця століття”, тобто епохи буржуазного миропорядка. У багатьох добутках тієї пори проглядається образ тривожного й нестійкого часу, свідчачи про наближення історичного повороту. Але теперішній якісний стрибок у розвитку німецького роману був зроблений в 20-х рр. Саме в цей період його розвиток, загальмований у минулому, стає прискореним. На рубежі століть не тільки підсилилося відчуття “розпаду зв’язку часів”, але й зробилися особливо помітними тенденції відновлення.
Народилася революційна Література, що осмислювала час як початок нової історичної епохи.
У революційно-пролетарській літературі, у ту пору ще дуже молодої, формувався новий тип героя – тип революційного борця, що виріс і загартованого в пролетарському середовищі. Такий герой з’явився в романі К. Грюнберга “Палаючий Рур” – про революційні бої пролетаріату в 1923 р. Читач чує в цьому романі впевнені виступи старою робітника Петера Руккерса і його молодого соратника Максн Грота в політичних суперечках, бачить їхню бойову рішучість і самовідданість у розпал революційних дій шахтарів. У романі В. Нейкранца “Барикади Веддинга” пирисовивается образ робітника Курта Циммермана, що очолив першотравневий бій в одному з районів Берліна в 1029 р. У книзі А. Зегерс “Супутники” – про боротьбі комуністів різних країн проти фашистської реакції – створені яскраві, романтично пофарбовані образи болгарського комуніста Дудова – богатиря, про яке народ складає легенди, угорського революціонера Бема, рвучкого й цілеспрямованого, що рішуче відкидає зі свого шляху все, що може перешкодити служінню справі партії.
Революційно-пролетарська література втілила порив до майбутнього, спрагу відновлення соціального життя.
Почуття подібного роду знаходили своє вираження не тільки у Творчості художників, безпосередньо пов’язаних з визвольною боротьбою пролетаріату, але нерідко й у добутках письменників, що не володіли, може бути, ясністю подань про події, що відбуваються, але готових привітати зміни.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)