Літературний портрет – up Досить поширена жанрова форма сучасної мемуаристики. Його автор не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Подібного важко досягти, оскільки письменникові в такому разі необхідно знати про героя буквально все, а для цього потрібне щоденне й щогодинне спілкування протягом усього життя, що навряд чи є реальним. Письменник, який працює в жанрі літературного портрета, намагається через одну або кілька зустрічей з героєм показати цілісність, складність і багатогранність його особистості.
При
Майстрами літературного портрета зарекомендували себе М. Бажан (“Думи і спогади”), П. Панч (“Відлітають журавлі”), С Голованівський (“Меморіал”), С. Журахович (“Пам’яті пекучий біль”), Т. Мороз-Стрілець (“Голос пам’яті”), О. Ющенко (“В пам’яті моїй”).
Говорячи про літературний портрет як мемуарний жанр, треба не забувати, що з ряду параметрів він дуже близький до художньої біографії й літературно-критичного жанру з такою ж назвою.
“Ми з деякою набридливістю підкреслюємо думку про близькість
Творча практика українських письменників переконує, що літературний портрет як жанр мемуаристики в чистому вигляді в ній існує рідко. Найчастіше твори цього жанру групуються в цикли про різних героїв, об’єднуючим центром яких є постать автора. Скажімо, спогади С. Крижа-нівського “Ми пізнавали неповторний час” являють собою поєднання трьох циклів літературних портретів за тематикою: “Фронтові друзі” – 14 портретів, “Учителі і соратники” _ стільки ж, “Зустрічі на перехрестях” – 3 портрети. Іноді, в українській літературі подібне зустрічається нечасто, літературні портрети постають як компоненти складнішої жанрової структури.
Прикладом може слугувати тетралогія Ю. Смолича “Розповідь про неспокій”, що є велетенським мемуарним нарисом, в якому, крім характеристики суспільно-політичного життя впродовж кількох десятиліть, аналізу літературного процесу цього ж періоду, представлені літературні портрети багатьох письменників, учених, політиків. Подібний характер мають і “Зустрічі і прощання” Г. Костюка.