Чингиз Айтматов (рід, в 1928 р.) – одна із самих чудових фігур сучасної радянської літератури. Це письменник глибоко національний, але з перших же кроків у літературі він став відомий у всьому Сполучнику. У якості одного з видних радянських письменників він широко популярний за рубежем. Останні роки він часто виступає там з лекціями, інтерв’ю, на різні форумах
Однак перш ніж до Айтматова прийшов успіх, він багато й напружено працював: шукав свої Теми, своїх героїв, свою власну манеру оповідання. Із самого початку його добутку відрізняли
Я постарався глянути на цей образ нашими, сучасними очами, я хотів нагадати теперішньої молоді про її безсмертних батьків”. Образ учителя, що щосили прагне відірвати дітей своїх односільчан від неуцтва, до болю сучасний. Хіба й сьогодні життя вчителів –
Поступово усе ширше й глибше стає охоплення життя, письменник усе більше прагне проникнути в її таємниці, у суть найгостріших питань сучасності. При цьому проза Айтматова стає більше філософською; протиріччя, колізії досягають дуже великої сили. Ускладнюються способи оповідання. Часто нерозривно зливаються міркування, внутрішні монологи героя з авторським мовленням.
Підсилюється роль фольклорних елементів, в оповідання вплітаються ліричні пісні (“Прощай, Гульсари!”), переказу, міфи, легенди (“Білий пароплав”, “Пегий пес, що біжить краєм моря”). Від цього образи здобувають особливе, символічне значення, заглиблюється філософська спрямованість добутків
Деякі критики виділяють три періоди у творчому розвитку Ч. Айтматова. “Джамиля”, “Верблюже око”, “Топольок мій у червоній косинці”, “Перший учитель” – добутку першого етапу. Другий утворять повести “Материнське поле” (1963 р.) і “Прощай, Гульсари!” (1966р.). Третій же починається з “Білого пароплава” (1970 р.). Це також “Ранні журавлі”, “Пегий пес, що біжить краєм моря” і роман “Буранний полустанок”. “Особистість і Життя, Народ і Історія, Совість і Буття – от проблемні пари трьох зазначених щаблів сходження Айтматова до усе більше глибинних сутям”, – пише дослідник творчості письменника Г. Грачов
Не просто окремі люди з їхніми почуттями й думами, а Людина взагалі стає в центрі уваги письменника. Він прагне осягати закони буття, сенс життя. Так, немає конкретних прикмет часу, індивідуальності характерів у філософській повісті “Пегий пес, що біжить краєм моря”.
Зміст її в думах старого Органа: “… перед особою нескінченності простору людина в човні ніщо. Але людина мислить і тим сходить до величі Моря й Неба, і тим затверджує себе перед вічними стихіями, і тим він соизмерен глибині й висоті мирів”. Всім своїм змістом ця повість є підходом до роману “Буранний полустанок” (інша назва “И довше століття триває день”).
Головне в романі – це принципово нове осмислення часу й простори, це увесь світ наш із надривними його протиріччями, мир на грані катастрофи. Добуток глибоко философично й художньо. Не можуть не подобатися й люди праці, вічні трудівники, яких з такою любов’ю зобразив автор
Критик ділив творчість письменника на три періоди в 1982 році. Але, здається, перебудова з’явилася можливістю для ще більш високого підйому майстерності письменника. З її початком виходить у світло “Плаха”.
Ця книга про відносини Людини й Природи, про пошуки сенсу життя, і про призначення релігії в її кращих проявах для нас, і про лихо нашого часу – наркоманії, і многом іншому. По охопленню тим, багатоплановості, філософському підходу й глибині символіки цей добуток перевершив усе раніше написане
(2 votes, average: 5.00 out of 5)