Хронологічний огляд життя й творчості Івана Багряного

“Іван Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітлила шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя” (М. Жулинський).

Справжнє ім’я – Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін).

Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра.

У 1912-1916 рр. хлопець навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та в Красно – пільській художньо-керамічній

школі.

У 1920 р. став свідком жорстокої розправи чекістів із його дядьком і 92-річним дідом на пасіці (кололи багнетами, стріляли з револьверів), їх смерть страшенно вразила хлопця. До того ж іншого дядька вислали на Соловки, звідки він не повернувся. Усе це народжувало протест у душі Івана.

У 1922-1926 рр. він викладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а в 1924 р. вступив до Охтирської філії організації селянських письменників “Плуг”. Учителював, заробляючи на прожиток. Писав вірші.

Побував у Криму, на Кубані, у Кам’янці – Подільському, де редагував місцеву газету.

Протягом 1926-1930 рр. Іван навчався в Київському

художньому інституті, але диплома не отримав, бо виявив себе “політично неблагодійним”. По-перше, “сумнівна” ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах “Глобус”, “Життя й революція”, “Червоний шлях”, “Плужанин”. По-друге, він уходив до попутницької організації МАРС, куди належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогильний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фальківський.

А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М. Яловим.

У 1928 р. І. Багряний написав роман у віршах “Скелька”, де використовував почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII ст. мешканці села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир. Наступного року з’явилася друком збірка поезій І. Багряного “До меж заказаних”, яка вже в самій назві містила активний протест, не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною прискіпливою оцінкою дореволюційної дійсності. Наступні книжки “В поті чола” і “Комета” потрапляють тільки до портфеля НКВС.

Того ж року він написав поему “Аве Марія”.

1930 р. харківське видавництво “Книгоспілка” видало роман у віршах “Скелька”. Волелюбний пафос твору привернув увагу офіційної критики – “Скельку” було конфісковано. Наступного року з’явилася стаття О. Правдюка “Куркульським шляхом”, яка свідчила про наміри щодо бунтівного, ідеологічно невпокореного І. Багряного.

Після тієї статті твори письменника були вилучені з бібліотек і книжкових крамниць.

1932 р. І. Багряний був заарештований у Харкові в присутності колег В. Поліщука й О. Слісаренка “за політичний самостійницький український ухил в літературі і політиці… “, засуджений на п’ять років концтаборів БАМЛАГу (Байкало-амурский лагерь).

У 1936 р. І. Багряний утік, переховувався між українцями Зеленого Клину на Далекому Сході (враження від цього періоду життя відбито в романі ” Тигролови “). Через два роки письменник повернувся додому, був повторно заарештований, сидів у Харківській в’язниці 2 роки й 7 місяців (пережите в ув’язненні він пізніше описав у романі ” Сад Гетсиманський “).

1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місцевому театрі, редагував газету “Голос Охтирщини”, після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні, виступав перед воїнами УПА.

Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції в 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково врятувався.

1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА й сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини. Новий Ульм стає місцем його постійного перебування в еміграції. Завдяки Івану Багряному це місто стало центром українського культурного відродження, демократично – визвольного руху. Він у 1945 р. заснував газету “Українські вісті”.

При ній почали діяти кілька видавництв, зокрема “Україна”, “Прометей”, у яких з’являються заборонені в СРСР книжки українських письменників, переклади зарубіжної літератури українською мовою, узяв участь у створенні МУРу, який згодом у СІЛА перетворився на об’єднання українських письменників “Слово” з центром у Нью-Йорку.

1946 р. письменник перейшов на легальне становище.

Памфлетом “Чому я не хочу вертати до СРСР?” (1946)1. Багряний привернув увагу світової громадськості вражаючою правдою про істинне становище людини в СРСР, урятувавши цим від репатріації не одного нещасного.

1948 р. він заснував Українську Революційну Демократичну партію (УРДП), очолив Українську національну раду, заснував ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді).

За кордоном побачили світ романи ” Тигролови ” (1944, “Звіролови” – 1946), ” Сад Гедсиманський ” (1950), ” Огненне коло ” (1953), “Буйний вітер” (1957), ” Людина біжить над прірвою ” (1965), п’єси (“Генерал”, “Морітурі”, “Розгром”), поема “Антон Біда – герой труда”, збірка “Золотий бумеранг”, твори для дітей.

Письменник помер 25 серпня 1963 р. в санаторії Блазієн у Шварцвальді (Західна Німеччина).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Хронологічний огляд життя й творчості Івана Багряного