Літературний факт у Післявоєнній літературі

Захоплення Документальною літературою й “літературою факту” зв’язано не тільки із НТР. У Післявоєнній літературі усе очевидніше стали виявлятися тенденції недовіри до властиво художнього (“вигаданої”) літературі – занадто багато складалося й вимишлялось у реальному житті, у політику Німеччини. Недовіра до літератури поширилося й на мову, народилася недовіра до слова (словесні спекуляції хоча б зі словами “народ” і “народний” при фашизмі були досить свіжі в пам’яті). На якийсь час здалося, що ” Література

факту” здатна викорінити породжені часом пороки

Але сам по собі безликий факт виявився чудовою зброєю в боротьбі вкрай різних, часом діаметрально протилежних ідеологій. Своєрідний гіпноз факту залишився й добре експлуатується сьогодні. Нерідко факт і фактографія стають просто добре відпрацьованим літературним прийомом. У дитячих і юнацьких варіантах “солдатських серій”, та й всіх інших теж, за накопиченням “фактів” і “точних” цитат важко буває вловити істину, тим більше дитині й підліткові.

Над сумбуром фактів панує окремий випадок, всього-на-всього окремий приклад. Окремий випадок, уміло

піднесений, зробить своя емоційна дія. Подібну методику чудово осміяв Г. Белль у романі “Биллиард о пів на десяту”.

Він робить нас слухачами радіопередачі для дітей про тварин. Мила дама, серед іншого, приводить приклади любові до кішечок і собачок великих людей, тут же згадується й аматор собачок дядько Гітлер

Якщо до всьому сказаному додати, що література ця дуже дешева, продається в кожному кіоску, що радіо, теледраматургія, кіно транслюють і показують подібні передачі, то стане очевидна тенденція цілеспрямованої обробки дитячої свідомості. Джеймс Крюс, всесвітньо відомий дитячий письменник ЗАХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ, порівнює дитячу літературу з “семафором на шляхах життя” . Від її залежить напрямок життя країни й неї майбутнє

В останні роки, як ніколи до цього, прогресивна громадськість ЗАХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ забила тривогу із приводу дитячої літератури. Сьогодні це предмет дискусій, що не припиняються. Їхня гострота закономірна після ряду років “молодіжного бунту”, що виявив вся серйозність проблем, що коштують перед юнацтвом. Природно, що день завтрашній вселяє сьогодні всім тривогу. Індустріалізація області духовного виховання дітей обернулася трагедією ще одного покоління. Аналіз навіть самих “безневинних” видань показав, що вони насичені “поведінковими стрілками”, тобто орієнтують дитячий світогляд у певному, потрібному правлячому класу напрямку.

Підведення підсумків виявилося смутним, якщо не сказати більше.

Атака на традиції, іронічне відношення до класики витиснули її в область подарункових видань, виховали презирливе відношення до “старого мотлоху” або звели до скорочених видань світової класики – “дайджестам”, адаптованим і обробленим на американський манер. Чималу й досить сумну роль зіграли в цьому оношении й анархиствующие леворадйкали, що об’єдналися навколо журналу “Курсбух”, з їхнім висміюванням культури. Класикові вони огульно відправили в розряд буржуазної літератури, оскільки вона з області “вимислу”, казку обвинуватили в бездумному фантазуванні, адже вона не логічна й суперечить фактам реального життя Навколо казки не затихають баталії, хоча всім сьогодні ясно, що “горе-злосчастье” літератури ЗАХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ нічого загального з казкою не має

Як пише прогресивна преса, гострі соціальні проблеми сучасності, з якими зіштовхується дитина в житті, частіше стають змістом книг для дорослих, чим літератури для дітей. Практично ця тема тільки починає освоюватися дитячою літературою ЗАХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ. Наприкінці 60-х років до проблем дитячої літератури звернулися робочі письменники ЗАХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ “групи 61-го” і “школи пишучих робітників”.

Були видані публіцистичні збірники: “Червоний дідусь розповідає” і “У п’ятнадцять років ще мрієш”.

Велике місце проблеми дитячої літератури займають у Творчості члена “групи 61-го” Йосипа Рединга (р. 1929) – письменника дивної біографії. Він об’їздив увесь світ і на собі випробував лиха й тяготи пригноблених.

У США він живе серед негрів, стає сподвижником Мартіна Лютера Кинга, в Індії й Пакистані – серед голодуючих, в Африці й Латинській Америці – серед прокажених. На батьківщині Рединг багато часу займається проблемою злочинності серед малолітніх, намагаючись зробити все від нього можливе для дітей, яких суспільство перетворило в “знедолених”, він багато пише про положення дітей. Недавно вийшла його книга віршів, присвячена дітям, де піднімаються кричущі проблеми сучасності. РОТ кілька рядків із сучасної дитячої пісеньки про дитячі ріжки, які мають тенденцію, коли виростуть, надягати підсумки:

Нічого для наших ніг Немає небезпечніше чобіт: Ні мисливських, ні цивільних, А с підковами – солдатських”. (Переклад Л. Гинзбурга)

Увага до розвитку дитячій літератури, до її сучасних проблем позначилося й у тім, що в останнє десятиліття значно активізувалася діяльність двох міжнародних центрів по вивченню дитячої літератури й дитячого читання: Міжнародній дитячій і юнацькій бібліотеці (МЮБ) у Мюнхені під керівництвом Вальтера Шерфа й Міжнародного інституту дитячої, юнацької й народної літератури у Відні. Вплив їх особливо помітно позначилося на розвитку прогресивної дитячої літератури й розширенні її міжнародних зв’язків. При їхньому сприянні вперше були переведені книги со-иетских дитячих письменників. З діяльністю МЮБ зв’язані й найцікавіші дитячі письменники ЗАХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ.

Карл Зейферт (р. 1923) – автор популярних історико-пригодницьких романів, лауреат ряду премій. Урсула Верфелъ (р.

1922) була представлена до андерсеновской премії. Її гумористичні оповідання переведені на багато мов. Вона автор цікавої нової абетки (“Золоті В”, 1966) і хрестоматій з текстами класиків світової літератури для школярів

У сучасній літературі ЗАХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ намітилися цікаві тенденції, з якими зв’язана діяльність трьох найбільших дитячих письменників: О. Пройслера, Э. Кестнера, Дж. Крюса. Всім трьом письменникам властив прагнення до відомого роду модернізації, трансформації старих жанрів: О. Пройслер трансформує народну казку, Э. Кестнер-традиционние жанри детективних романів і психологічної повісті з бито-описанием життя “маленьких” людей, Дж.

Крюс переосмислює й переробляє самі різні жанри на шляху створення своєрідного новаторського жанру “синтетичного казки-минулого”. Разом з тим було б невірно вважати, що зазначені тенденції являють собою певні сформовані напрямки, оскільки границі їх досить рухливі (Крюсу й Кестнеру також властиве прагнення до трансформації казки, Пройслеру й Крюсу зовсім не далекі елементи тонкого психологічного побутописання, і близькі жанрові особливості детектива; нарешті, не тільки Крюсу, але всім трьом письменникам властиве прагнення до злитості різних жанрів, до синтезу казки й були (якщо використати визначення Крюса)

Необхідно відзначити ще одну не менш важливу тенденцію, що, хоча й із працею, не без складностей, але прокладає собі шлях у западногерманской літературі,- це свого роду соціально-психологічний реалістичний напрямок, що намечается в добутках Кестнера, знаходить виразне звучання в книгах Крюса (“Тім Талер” і ін.), у прогресивній робочій дитячій літературі, а в останні роки у творчості Макса Крузе, Петера Хертликга, викликає усе більше пильний інтерес