У кінці XVІІІ – на початку XІX століття в українській літературі вже була поема “Енеїда”, п’єси “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник” І. П. Котляревського, були гумористичні й сатиричні вірші мандрованих дяків, але ще. не було прозових творів, написаних народною, розмовною мовою. У той час наша література чекала такого письменника, який започаткував би прозу в новій українській літературі. Саме тим українським повістярем і став Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко. Г. Квітка-Основ’яненко народився в селі Основа,
Старий Квітка був близько знайомий із Григорієм Сковородою, брав участь у заснуванні Харківського університету. Мати майбутнього письменника, Марія Василівна, теж була з багатого роду, мала досить гарну освіту. Малого Григорія вдома навчав рідний дядько, настоятель Курського монастиря архімандрит Паладій Квітка, а потім хлопець учився в монастирській школі. У юнацькі роки майбутній письменник деякий час був послушником у монастир, але захоплення музикою, аматорським театром, поезією, розвагами не дозволили
Він дуже любив життя і якось написав в автоепіграмі: Послушником я был, густа была брада! Амур пощекотал… спасению шабаш!
Штандарт любви блеснул, иду служить сюда! Ах вечно ль буду я носить любови цепь!
У двадцять п’ять років Григорій Квітка був зарахований на військову службу у кінному полку, жодного дня не служив, а чин капітана одержав як дворянин.
Від батьків майбутній письменник успадкував доброту, гуманність, повагу до простих людей. Він любив мову свого народу, добре знав українські пісні, мріяв про те, щоб на Україні розвивалися театр, освіта, наука. Він був упевнений, шо освіченість настільки розвиває в людині гуманізм, шо, зрештою, і поміщик побачить людину у своєму кріпакові.
Григорій Квітка бере активну участь у громадському житті Харкова: організовує літературно-музичні вечори, керує танцювальним клубом, стає директором міського театру, організовує “Товариство добродіяння”, на кошти якого засновує інститут шляхетних дівчат – перший в Україні навчальний жіночий закладу XІX столітті, засновує і редагує перший український журнал “Украинский вестник”, друкує в цьому часописі свої твори.
Добре знаючи життя і побут дворянства, чиновників, звірячу натуру багатьох кріпосників, Квітка-Основ’яненко пише низку драматичних творів і повістей, у яких висміює зловживання і жорстокість можновладців.
Багато творів Квітка-Основ’яненко написав російською мовою, але розвиток національної культури, відхід літератури від бурлеску до серйозних творів на соціально-побутові теми вимагали появи українських творів. Письменник хотів відтворити життя простого українського народу, заговорити його рідною мовою, показати багатство звичаїв і обрядів селянина-трудівника. У своїх українських творах Квітка використовував фольклорний матеріал, живу українську мову, характерні для народної поезії засоби.
Письменник дотримувався норм сентиментальної етики, проте помітно відходив від мовних і літературних шаблонів того часу. Квітка-Основ’яненко керувався прагненням сприяти розвитку національної культури народу, ставив за мету змалювати картини життя і побуту українського селянина, показати звичаї і обряди, заговорити його рідною мовою.
Григорій Квітка-Основ’яненко довгі роки був у центрі громадського, культурного життя Харкова, але справжнім його покликанням стала літературна праця.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)