Підручник Українська література 11 клас
Сучасна українська література
Українська література за межами України
Література в Західній Україні (до 1939 року)
За підтримки Антанти в 1919 році Польща окупувала Західну Україну, Румунія – Буковину і Бессарабію, Чехо – Словаччина – Закарпатську Україну. Уряд Речі Посполитої прагнув асимілювати українців: закривалися українські школи, у Львівському університеті були ліквідовані українські кафедри, обмежували доступ молоді у вищі навчальні заклади та на державну службу. Все це
Між двома світовими війнами на західноукраїнських землях окреслилася складна картина літературного життя. Проте поступово відкривалися видавництва, виходили часописи та книги. Продовжували творити класики: Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Марко Черемшина, Осип Маковей, Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський та інші.
Розвивалися такі мистецькі напрями, як символізм, імпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм, авангардизм.
У Львові виникла група “Митуса”, до якої входили поети Роман Купчинський,
Видавали однойменний літературно-мистецький місячник, в якому оприлюднювали твори героїчної тематики. У поетичних і прозових творах переважала стрілецька тематика, особливою популярністю користувалися їхні пісні (“Ой видно село” Левка Лепкого, За рідний край” Романа Купчинського та інших).
На засадах пошуку нових художніх обріїв створилася літературна група “Логос” (1927-1931), яка об’єднала українських письменників християнського спрямування, що пропагували гуманістичні ідеали любові до людини. До неї входили: Григорій Лужницький, Олександр-Микола Мох, Степан Семчук, Василь Мельник, Осип Назарук. Назва символізувала безсмертя Господнього слова, його велику духовну енергію, що допомагає людині перебороти труднощі в житті. “Логівці” проводили культурницьку роботу серед населення, пропагували християнську філософію і мораль, видавали журнали “Поступ” і “Дзвони”, друкувалися у видавництві “Добра книжка”.
У їхній творчості переважали національно-патріотичні мотиви і тема єдності особи з Богом. Митці спиралися на засади символізму та імпресіонізму.
У мистецькому плані виразно заявили про себе об’єднання модерністів “Дажбог” (Богдан – Ігор Антонич, Богдан Кравців, Євген Пеленський) та “Горно”, до якого належали Василь Бобинський, Степан Тудор, Мирослава Сопілка, Ярослав Кондра, Олександр Гаврилюк, які розробляли соціальну проблематику, застосовуючи модерністську поетику.
Львівські наймолодші митці в 1930 році утворили богемне угруповання “Дванадцятка”. Під цією ж назвою вийшла книга їхніх творів. Богдан Нижанківський, Зенон Тарнавський, брати Анатоль та Ярослав Курдидики, Василь Гірний, Іван Чернява, Василь Ткачук, Володимир Ковальчук, Роман Антонович, Карло Мулькевич, Ганнуся Павенцька і Богдан Цісик прагнули розширити тематичний діапазон літератури, зосередили свою увагу на урбаністичній проблематиці, відтворили й опоетизували стихію вулиць, провулків, кав’ярень, магазинів Львова з його неповторною атмосферою. Образ Львова став головним персонажем їх новел та віршів. Справжнім художнім досягненням була сюрреалістична повість “Я вернусь до мого міста” Богдана Нижанківського та його збірки новел “Вулиця”, “Актор говорить”, “Свято на оселі”.
У новелах він відтворив міські настрої героїв, їхні важкі умови життя, мрії і розчарування (“Дні Степана Гайди”, “Собача справа”). Прозаїк протестував проти знелюднення особи в антигуманному світі.
Особливо інтенсивно розвивалася лірика, яку представляли Богдан-Ігор Антонич, Василь Бобинський, Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський, Роман Купчинський, Ярослав Цурковський, Богдан Кравців, Юрій Косач та інші. Особливе захоплення у читачів викликали новаторські поезії Богдана-Ігоря Антонича, які відзначалися незвичайною образністю, гуманістичним пафосом. В основі лірики поета була міфологічна концепція світу, тобто міф про вічне повторення, оновлення, єдність світу і людини: “Звірята, люди і рослини – у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна”.
З виходом перших збірок “Привітання життя”, “Три перстені” Антонич став кумиром молодого покоління.
Знаковими були збірки Святослава Гординського “Барви і лінії”, “Буруни”, “Слова на каменях. Римські ямби”, “Вітер над полями”, де була представлена філософська, пейзажна, риністична, інтимна та громадянська лірика. В основі багатьох творів Гординського лежить міф мандрів ліричного героя: “мале, яким у серцях синь і простір нестямно горить і назви далеких країн роз’ятрують вічно уяву, / Завжди розкриті шляхи: південь, північ, захід і схід, / Шукати цілунки шорсткі кохання, смерті і слави”.
Поет оспівував морську романтику (“Морські вовки”, “Моряцькі дороги”), відтворював враження від подорожей. Зокрема, викликають захоплення його витончені малюнки вулиць Парижа, мерехтіння нічних вогнів реклам, проникливі образи Шарля Бодлера, собору Паризької Богоматері. Ліричний герой – мандрівник, для якого Париж є центром сучасної культури, а Рим – минулої. Він із захопленням читає вірші Рембо, Аполлінера, Валері – це “світ бажань, уяв, світ культури”.
На цьому тлі змальовано Львів – “український Париж”, в якому вирує цікаве мистецьке життя.
Гординський був учнем відомого художника Олекси Новаківського. У своїй ліриці він органічно поєднав неокласичну, орнаментальну живописність та поетику кубізму, яскравість зорових та звукових образів. Адже для поета й живописця “Кольори і слова в натхненному танку / Однако дзвенять у ритмі мелодійнім, / Шукаючи сполук, де б кожен серця стук /Акордом став дзвінким і гармонійним”. Гординський прагнув за допомогою “переливів барв і динамічності ліній” відтворити неповторний світ ліричного героя, показати його з несподіваного боку.
Поєднані в одному ритмі і динамічному малюнку образи передають усю палітру барв мінливого простору, моделюють світ загадковий, допомагають проникнути в сутність життя. Його вірші насичені культурологічними образами, враженнями від подорожей до Греції, Риму, Константинополя. Він створив оптимістичну картину світу і багатогранний образ ліричного героя, який мужньо переносить житейські випробування: “Я не люблю себе маніжити, / Ношу затиснуті уста, / Але не раз так прагне ніжности / Моя жорстока самота”.
Розширила свої тематичні і стильові горизонти й проза. Її жанровий репертуар – від оповідання й повісті до роману-епопеї (“Волинь” Уласа Самчука; “Мазепа” Богдана Лепкого). Яскравим епіком була Ірина Вільде (1907-1982). У річищі модернізму вона написала свої повісті “Метелики на шпильках”, “Б’є восьма”, “Повнолітні діти”, що були помітним явищем у тогочасній прозі, а їх авторка опинилася в центрі уваги преси. Письменниця захищала ідею: “Через родину до
Ірина Вільде. Фото
Могутності нації”. Жінці вона виділила рівноправне місце з чоловіком. Отож у повістях стверджується ідея духовної місії жіноцтва, ідея сильної героїні. Дбаючи про повнокровність характерів персонажів, авторка наділила їх інтелектом і глибокими почуттями, оповила елегійними настроями. Проте свою героїню Дарку Попович письменниця приводить у стан борців за волю Вітчизни.
Дивує художня майстерність Ірини Вільде, яка застосовує прийоми імпресіонізму, вихоплює фрагмент картини світу, яскраву деталь, відтворює мінливість душевних переживань, настроїв, щоб на їх основі подати свою візію світу. У художніх шуканнях вона спиралася на традицію українських класиків, які приділяли чималу увагу “психологічному реалізму”.
У цей період особливо щедрою була історична белетристика, зумовлена відродженням історичної пам’яті народу. Масовими тиражами виходили історичні повісті та романи Осипа Назарука: “Князь Ярослав Осмомисл”, “Проти орд Чингісхана”, “Роксолана”. Юліан Опільський у своїх творах реконструював історію давніх народів та Київської Русі.
Образ князя Святослава він змалював у повісті “Іду на ви”. Плідно працювала в літературі Катерина Гриневичева, авторка повістей “По дорозі в Сихим”, “Непоборні”, “Шоломи на сонці”.
Особливою популярністю користувалися історичні твори Андрія Чайковського, якого сучасники назвали “козацьким батьком”. Він створив низку історичних повістей, оповідань, нарисів: “Козацька помста”, “Олексій Корнієнко”, “Петро Конашевич – Сагайдачний”, “Сонце заходить”, “Богданко”, “Полковник Михайло Кричевський”, “Перед зривом” та інші. У повісті “За сестрою” змальовано часи татарських набігів на Україну. Ідилічними фарбами оповідач зображує село Самару: ряди білих хатин, городів, садків, посередині Майдан із церквою, довкола частокіл, вартові, бочки зі смолою, український степ, Дніпро. В образах родини Судаків відтворено героїчні характери українців, що ставали січовиками.
У пригодницькій повісті “За сестрою” події розвиваються бурхливо. Після набігу на село татар Павлусь втікає до козаків, а його сестра і батьки потрапляють у полон. Незабаром хлопець вирушає рятувати сестру.
Отже, створюється ланцюг пригод, випробувань, герой потрапляє у різні скрутні ситуації. Врешті, все закінчується щасливо.
Одним із перших творців “табірної повісті” був Олександр Гаврилюк, який в автобіографічній повісті “Береза” (1939) описав сумнозвісну польську тюрму – Березу Картузьку, в якій перебував політв’язень Гаврилюк. Своїм пафосом осудження фашизму повість перегукується з романом німецької письменниці Анни Зегерс “Сьомий хрест” (1941). Персонажі обох авторів витримали іспит на чесність і людяність.
Тематичним, жанровим і стильовим багатством відзначається драматургія. У річищі символізму і неоромантизму написано п’єси “Гетьман Мазепа” Василя Пачовського, “Поєдинок”, “Вербуй” Юрія Липи, “Тривожні дні” Клима Поліщука. П’єси “Посол до Бога”, “Голгофа” Григора Лужицького, “Самсон”, “Ірод Великий” Дмитра Николишина створені у форматі християнсько-символічного, історико-релігійного сценічного мистецтва.
Спостерігається їх тісний зв’язок з драматургією радянської України, з творчими шуканнями Якова Мамонтова, Миколи Куліша, Івана Кочерги.
Українська література на західноукраїнських землях між двома світовими війнами була відкритою до нових художніх тенденцій, що розгорталися в Україні та на Заході. Суцвіття митців і розмаїття їхніх творчих шукань свідчать про пошуки нового, нетрадиційного змалювання світу й людини. З одного боку, митці слова відбили біль і розчарування від втрати Україною соборності, а з другого – оспівували вольову людину, спроможну на активні дії для відродження народу і держави.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)