Найвідомішими листами у вітчизняній літературі є лист Онєгіна до Тетяни й Тетяни до Онєгіна. Обоє листи гранично емоційні, щирі, вони немов зеркальны по відношенню друг до друга.
Любов Тетяни до Онєгіна – це її перше почуття. А лист, що вона зважилася написати, – перший учинок любові. Тетяна пише його вночі, у стані сильного хвилювання після розмови з нянькою. Чому ж Тетяна все-таки зважилася написати лист? Адже в XIX столітті не прийнято було дівчині першої визнаватися в любові, це вважалося великою зухвалістю.
Саме в цьому криється
Перед тим, як привести в романі текст самого листа, автор затверджує його дійсність, життєву правдивість, говорить, що воно лежить перед ним. Лист героїні гранично искренно, цей лист, де “серце говорить, де всі наружи, усе на волі”. Потрібно дуже сильно любити, щоб написати Онєгіну першої. Але Тетяна боїться, їй страшно назвати адресата “Лист готовий, складене…для кого ж воно?”.
Спочатку листа Тетяна називає Онєгіна на “Ви”, у центральній і заключній частині
У цьому листі теперішня сповідь недосвідченого серця, тривожні очікування, сумніви (“Хто ти, мій чи ангел хоронитель або холодний спокусник?”), вірність почуттю (“Ні, нікому на світі не віддала б серця я”). Тут повною мірою перед читачем з’являється духовний вигляд Тетяни, її відношення до любові.
Лист Онєгіна по інтонації, силі почуття, щирості нагадує послання Тетяни. Нарешті-Те Онєгін розкриває свою душу назустріч любові. Жагуче визнання він виношував дуже довго. Його лист також читається на одному подиху.
Тут герой виявляє глибину почуття, абсолютну відкритість, надію на взаємність.
Таким чином, листа в романі “Євгеній Онєгін” є важливими структурними компонентами сюжету, основними засобами розкриття справжньої суті героїв добутку.
Листа як основа композиції представлені в романі Ф. М. Достоєвського “Бідні люди”. Переписка ведеться двома героями, оказавшимися на дні життя: Макаром Девушкиным і Варенькой Доброселовой. Позначення жанру добутку – роман – ужите Достоєвським у його стародавнім значенні, що припускає любовну тематику, опис перипетій долі героїв.
У першому ж листі Макара Олексійовича Девушкина говориться про радості інтимних переживань, про поцілунок, про ніжні мріяння.
Звичайно жанр роману в листах зв’язують із сентиментальним оповіданням XIX століття. Достоєвський же використовував архаїчну форму для вираження нового змісту. Письменник взяв характери із самого бідного середовища, що не було властиво ніяким попереднім перепискам. Письменник довів публіці, що бедные, кинуті на узбіччя життя люди заслуговують на увагу, жалю.
Але саме головне, що давала Достоєвському форма листів, було враження повної об’єктивності автора й одночасно повної вірогідності фактів, почуттів, переживань людей.
Першого ж рядка листів називають читачеві героїв: “Безцінна моя, Варвара Олексіївна!”, “Вельмишановний пане, Макар Олексійович!”.
Листа Девушкина підкреслюють його незлобивість, скромність, нерішучість, доброту, сердечність. Він намагається всіляко підтримати Вареньку, заспокоїти її. Сам герой ніяк не може вибратися з обтяжуючої вбогості.
Особливо трагично звучить ця тема в епізоді з генералом, коли в Макара відірвався гудзик і нема чим було неї пришити.
Разом з тим створюється враження, що герої не чують один одного. Девушкин – маленька людина, “бедный людина”, Варенька – скромна юна дівчина, що страшиться “злих людей”, “їхнього гоніння, ненависті”. Макар Олексійович – її єдина надія. Герой любить Вареньку так, що витрачає на неї все можливе й навіть понад можливий. Обоє героя страждають у цьому дисгармонійному світі.
Парадокс полягає в тім, що вони живуть поруч один з одним, але обмінюються самими таємними думками тільки в листах. Нарешті, доля маленького героя відбилася в оповіданні А. П. Чехова “Ванька”. Його лист розкриває душу, напрям думок хлопчика-сироти, якого кривдить злий хазяїн. Єдина надія дитини пов’язана з дідусем. Йому він довіряє свої страждання, спогади, біль.
Текст листа говорить тім, що хлопчик уже з юного років має твердий характер, волю. За своє недовге життя він встиг багато побачити, йому довелось сьорбнути горя.
Оповідання закінчується символічно. Ванька не вказав адреси свого дідуся. Це значить, що його лист ніколи не знайде свого адресата. Разом з тим, фінал оповідання відкритий.
Це символічне узагальнення, що показує, що доля Ваньки типова для того часу.
Листи є одним з головних засобів характеристики героїв. У листі авторові необхідно представити характер у повному його розвитку, показати глибинні сторони його характеру. Це своєрідна форма самовираження персонажа, у якій проявляється його індивідуальність, неповторність
(1 votes, average: 5.00 out of 5)