Новелістичний роман “Вершники” визнаний одним з кращих творів про громадянську війну. Він складається з восьми сюжетно і композиційно пов’язаних новел, у яких діють люди різних соціальних груп і професій: шахтарі, моряки, селяни, рибалки, сталевари. Баладою про подвиг можна назвати одну з новел цього роману “Лист у вічність”.
В основі її – героїзм безіменного листоноші; мужність його постає перед нами в глибоко поетичному вираженні.
Безіменний листоноша – образ прометеївської сили. Він знає, що загине, він навіть
У новелі немає портрета, письменник прагне якомога повніше розкрити внутрішні світ і стан героя – справді легендарної людини, яка мужньо тримається під час катувань: “Він подумав – коли така велика ненависть у нього до контри, що для неї життя не жалко, і кров гнобленого класу закипіла в його жилах, о, це велика честь – стати над своїм життям!” Під тортурами листоноша не перестає боротись.
Він ні на мить не уявляє себе поза своїм обов’язком,
Найбільшого звучання героїчна піднесеність набуває в кінці новели. Кінцівка її коротка, але скільки тут бойовитості й сили, скільки героїчності! За безіменним листоношею йде повсталий народ, ніщо не може спинити хвилю народного гніву, навіть ворожі постріли. І тут лунає монолог листоноші його передсмертне слово, яке свідчить про його духовну велич, світлу мрію про краще життя.
“Ось хто візьме зброю, – вигукнув листоноша, – тепер стріляйте мене, щоб я не мучився, устануть села, і вийдуть комнезами, прощай, світе, в цю темну ніч”. І сотник підійшов до листоноші й вистрелив у лежачого, і це лист у вічність пішов од рядового бійця революції”.
У кінці новели Яновський робить інтервал і додає одне речення: “Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі”. В цьому – суть подвигу не тільки цього листоноші, а й усіх героїв, що віддали життя за народ. Тема смерті набуває тут оптимістичного звучання.
Смерть прекрасна, коли життя віддане народу. Безіменний листоноша виконав свій обов’язок. А лист у вічність – то пам’ять, повага і шана, то його заповіт нам, людям кінця XX віку.