I
Пішов би я у храм спокою, В якусь оазу мрій, задуми І, оповитий самотою, Снував би з серця вольні думи. Пішов би я у храм спокою. В якім миртовім тихім гаю Спочив би під крилом зефіру І до журчання водограю Достроював би власну ліру, – В якім миртовім тихім гаю? Як ранішня молитва дзвону Поплили б з ліри срібні звуки І сотворили б спів-канцону, Широку, як степові луки, Як ранішня молитва дзвону. Закляв би в тіло ритму й римів Розмову місяця з зірками, Солодку пісню херувимів І шепти ночі між ланами, – Закляв би в тіло ритму й римів.
Пішов
Пішов би в темні гіпогеї, Між мавзолеї думки й чину, Вникав би в тайни домовини, Будив би приспані ідеї – Пішов би в темні гіпогеї. На фризах древніх храмозводів Читав би божі правосуди І обминав би наші блуди У похибках мертвих народів – На фризах древніх храмозводів. В глибокій западні містерій Ловив би духом боже слово І на підвалинах любові Здвигав би храм нових критерій В глибокій западні містерій.
І після довгих днів зневіри Зложив би до молитви руки І заглушив би плач розпуки У задушевнім гімні віри – По довгих чорних днях зневіри. Пішов би в темні
Пішов би я між темні бори, Де розквітають асфоделі І соловіїв тихі хори По мохах розсипають трелі. Пішов би я між темні бори. І стужену зложив би душу Над балдахіном мряки й тіні, І, вслуханий в солодку глушу, Злетів би в казочні країни, І стужену зложив би душу. Приспав би в собі всі надії, Втеряв би владу слуху й зору І затопив би в безднах мрії Всю свідомість часу й простору. Приспав би в собі всі надії.
Пішов би я між темні бори, Де розквітають асфоделі… Антистрофа IV
Хотя й замкну померклі очі І злину в тихе царство ночі, – Не вснуть мої палкі бажання, Не висхне джерело страждання. Хотя й замкну померклі очі. Як демон смутку, йму кружити Шляхами земної недолі, Та буду заєдно тужити І відновляти давні болі. Як демон смутку, йму кружити.
Хотя й замкну померклі очі І злину в тихе царство ночі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)