Наступного року до Полтави приїхав Олександр І. Рєпнін знову дав похвальну характеристику письменникові. Котляревському хотіли надати чин колезького асесора, але письменник не хотів розлучатись з військовим чином капітана у відставці з мундиром і тому йому надали чин майора. Крім того, Котляревський був нагороджений діамантовим перснем і “пенсіоном” (понад платню) 500 карбованців асигнаціями на рік (II, 106-107).
Працюючи над п’ятою частиною “Енеїди”, Котляревський водночас написав російською мовою “Оду Сафо” (1817). Грецька
Любовна лірика Сапфо була дуже популярна серед пізніших грецьких, а потім римських поетів. З невеличких фрагментів її спадщини, що дійшли до нас, найбільше перекладалися “Гімн до Афродіти” і ода, яку переспівав Котляревський.
Переклади робилися з грецького
До таких переспівів належить і інтерпретація Котляревського. В ній передані почуття палкого кохання:
Увижу лишь тебя, жар в теле ощущаю, Палящий льется огнь по жилам всем моим; Душа смущается, предавшись чувствам сим. Язьж немеет мой, и слова дар теряю.
За життя поета переспів не був надрукований, його опубліковано в харківському альманасі І. Бецького “Молодик на 1844 г.” (X. 1843). Пізніше цю оду перекладали українською мовою І. Франко та А. Кримський.
У переспіві Котляревського три чотирирядкові строфи. В пізнішому, більш точному, російському перекладі В. Вересає-ва, де вперше відтворено ритмічні особливості грецького оригіналу, процитована нами
У перекладі В. Вересаєва чотири чотирирядкових строфи, з них у кожній останній четвертий рядок неповний. Із порівняння видно, що Котляревський досить точно йшов за змістом, але, як і всі інші перекладачі тих часів, не відтворював ритміку оригіналу.
Важко сказати, у зв’язку з чим зроблено переспів Котляревського, що саме йому правило за взірець, але основний зміст оди Сапфо він відтворив досить точно 60.
Світогляд Котляревського не лишався незмінним, він розвивався під впливом суспільних подій. Під час перебування на військовій службі, особливо на російсько-турецькому театрі війни, письменник виявив себе самовідданим патріотом. Загальне патріотичне піднесення в період Вітчизняної війни 1812 року захопило й Котляревського.
Відомо, що прогресивні кола Росії вважали захист вітчизни всенародною справою. Багато передових людей глибше замислювались над важким становищем покріпа-ченого селянства, яке мужньо захищало свою батьківщину. Недарма дехто з декабристів називав Вітчизняну казав: “Ми були діти 1812 року”.
У післявоєнні роки в Росії назріває революційна ситуація. Посилюється гноблення народних мас, вибухають повстання військових поселенців, відбуваються значні заворушення на Дону, виникає низка таємних політичних організацій, які оформилися згодом у два декабристські товариства – Південне і Північне.
Історичні дані свідчать, що з цими організаціями певною мірою був зв’язаний і Котляревський. Він належав до масонської ложі “Любов до істини”, заснованої 1818 року в Полтаві декабристом М. М. Новиковим, і виконував у ній обов’язки вітії (промовця). Полтавська ложа входила до петербурзької масонської спілки “Астрея”.
Загалом масонство (від франц. франк-масон – вільний каменяр) – релігійно-містичний рух у країнах Західної Європи у XVIII столітті. Масони закликали до “морального самовдосконалення людей”, об’єднання їх “на основах братерської любові”. Учасниками масонських лож були переважно аристократичні й буржуазні верстви суспільства. В Росії масонство виникає в 30-х роках XVIII століття.
Проте на початку минулого століття в масонських ложах брало участь чимало членів таємних товариств, зокрема, декабристів: П. Пестель, К. Рилєєв, С. Муравйов-Апостол, С. Волконський, С. Трубецькой та ін.
Нема сумніву, що декабристи з метою конспірації використовували масонські ложі для пропаганди своїх визвольних ідей, залучення нових членів, тощо. Царський уряд з підозрою ставився до діяльності масонських лож і зрештою 1821 року заборонив участь у них військових, а наступного року взагалі заборонив масонський рух у Росії. Після грудневого повстання, коли виявилась участь багатьох революціонерів у масонських ложах, Микола І ще раз ствердив цю заборону.
Характерно, що полтавська ложа “Любовь к истине” спеціальним розпорядженням закрита ще раніше, навесні 1819 року61.
Керівником полтавської ложі був управитель канцелярії “Малоросійського” генерал-губернатора князя Миколи Рєпніна (рідного брата декабриста С. Волконського), призначеного 1816 року замість Я. Лобанова-Ростовсько-го,- Михайло Миколайович Новиков (1777-1822) 62. 1816 року він увійшов до першого таємного товариства декабристів – “Союзу порятунку”, а після його ліквідації (1818) вступив до другого товариства -“Союзу благоденства”.
М. М. Новиков був не тільки членом цих товариств, а й одним із керівників. Так, наприклад, П. Пестель показав на допиті, що до “Союзу порятунку” був прийнятий Новиковим: “В кінці 1816 року або на початку 1817-го я довідався про таємне товариство від пана Новикова, правителя канцелярії кн. Рєпніна, і ним був у це товариство прийнятий”.
Належав Новиков до найбільш послідовно революційної частини декабристського товариства, зокрема був автором першого республіканського проекту конституції. Він же переконав П. Пестеля відмовитись од ідеї конституційної монархії. На допиті П. Пестель показав: “Новиков казав мені про свою республіканську конституцію для Росії, але я ще сперечався тоді на користь монархічної, а потім став його міркування собі пригадувати й з ним погоджуватись”
(2 votes, average: 5.00 out of 5)