Поетом не можна стати, на поета не можна вивчитися, ним можна тільки народитися. Поет – це пророк, на якого сходить Дух Святий і відкриває нікому не відомі речі. Таким поетом з Божої ласки є Ліна Костенко.
Багато років серед літературознавців точаться дискусії про жіноче слово в літературі, про “жіночу” і “чоловічу” поезію. Дехто з них говорить, що у творчості Ліни Костенко превалює чоловіче начало: дуже мало жіночих почуттів, відсутнє материнське світовідчування, впадає в очі абсолютно чоловіче мислення. А чи так це насправді?
Так,
Під горою Машук, на снігу, із простреленим серцем,
В казематі, будь ласка, я приймаю долю таку.
Все це – доля поета,
Все це – гідне і справжнє, і все це
Не вбиває поетів. Лиш дає їм усмішку гірку.
Але затишок цей, колисання душі щоденне!
Нерозпізнане древо у цьому страшному раю!
Цей розкоханий спокій!
Даруйте. Це не для мене.
До побачення.
Все це не для жінки. Але поетеса готова стояти під кулями, як Лермонтов, пройти через каземати, як Шевченко, захищаючи власну гідність і долю народу. Вона особистість сильна й мужня, її лірична героїня ні за яких обставин і ніколи не відступає від своїх переконань, все віддає “для людства, для епохи”.
Але разом з тим Ліна Костенко – поетеса лірична, ніжна, романтична. Про це свідчать її вірші про кохання – світле, палке почуття. Воно не потребує яскравих метафор, піднесених епітетів, бо вивірене навік.
Читаєш – і захоплюєшся, віриш у щирість поетеси, бо слова правдиві і щирі. Але лірична героїня Ліни Костенко і в коханні зберігає незалежність:
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни.
(“Моя любове! Я перед тобою”)
У вірші-звертанні поетеса зі слабкою безпосередністю сильної жінки просить-вимагає у любові не дати їй “заплутатись в дрібницях” і розміняти дороги “на спотички”. В поезіях Ліни Костенко про кохання завжди присутній моральний стрижень, від якого лірична героїня не відступиться ніколи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)