Епопея (грецьк. еророііа, від epos – слово, розповідь та роіео – творити) – один із епічних жанрів, котрий домінував аж до появи роману. Е. бере свій початок у міфології та усній народній творчості. Е. в Стародавній Греції називали героїчний епос у вигляді великих циклів народних сказань, пісень і легенд, котрі оповідали про найбільш визначні історичні події, легендарних та історичних осіб, оцінюючи їх з погляду народного значення, виражаючи народні уявлення про зіткнення сил природи, племен і народів. На основі колективних народних Е. виникли
У середні віки появилися різновиди Е. як лицарської, так і народної (“Беовульф”, “Старша Едда”, “Пісня про Нібелунгів”). Відродження дало “Шаленого
Вони з’явилися у другій половині XIX ст. Український роман-Е. представляють М. Стельмах (“На нашій землі”, “Великі перелоги”, “Кров людська – не водиця”, “Велика рідня”), У. Самчук (“Волинь”, “Ост”, “Темнота”, “Втеча від себе”) та ін. Е. називають обсягову поему (“Україна” П. Куліша, “Попіл імперій” Юрія Клена та ін.).