1908 рік – час найбільшого розгулу реакції. Щоденні сумні звістки разом із тяжкою працею і матеріальними нестатками підривали здоров’я М. Коцюбинського. “Тепер ледве волочу ноги, нерви зіпсовані вкрай”, – скаржився він у багатьох листах. Письменник прагнув самотності і відпочинку.
Все це він знайшов у маєтку давнього знайомого Євгена Чикаленка, який запросив митця.
Спочатку природа викликає у нього майже відразу, бо дуже вже стомився письменник. Він бореться з цією утомою, щоб знову взятися за улюблену справу. За кілька днів
“Intermezzo” – це відповідь тим, хто прагнув позбавити літературу її великої суспільно-виховної сили. Заголовком твору стала назва невеликого музичного твору, що виконувався оркестром між частинами опери. У Коцюбинського інтермеццо – це перерва, перепочинок. Ліричний герой, залишивши місто, хоче відпочити серед природи.
Але й тут суспільно-громадські питання не залишають його. Він бачить село, де розлогими ланами володіють пани, а мізерними клаптиками – селяни.
Ця розповідь наповнює душу героя обуренням, він не може більше знаходитися тут у самоті, а повертається в місто до активної боротьби. “Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає… “, – говорить герой. Тож природа дала йому перепочинок, звільнила від утоми, дала відчути нерозривний зв’язок з народом, з його муками і стражданнями.
“В “Intermezzo” письменник з усією рішучістю і послідовністю виступив проти реакційних буржуазних теорій про “незалежність” митця від суспільства, – писав Л. Новиченко. – Для чесного митця неможлива втеча від суспільних справ, від визвольної боротьби, – говорив кожним рядком свого твору великий народний письменник”.