Неосяжна туга часто охоплювала Григора Тютюнника, і в такі години свого життя письменник відчував себе зовсім самотнім, чужим для ворожого йому світу. Лишаючись наодинці із собою, митець настирливо шукав захисту для змученої душі. Про це красномовно говорить одна з його останніх новел “Три зозулі з поклоном”.
Цей твір чи не найкраще віддзеркалює внутрішній світ Григора Тютюнника, його світосприйняття. Поштовхом до написання новели стала, здавалось би. незначна подія. Якось до будинку творчості завітав сліпий бандурист.
Серед
Роздуми, почуття, навіяні тим виступом кобзаря, надихнули митця на створення новели “Три зозулі з поклоном”. В її основі – багато автобіографічного. Наприклад, образ Михайла асоціюється з батьком письменника, який також був свого часу репресований.
Навіть ім’я не змінено, хоч про самі репресії в новелі не йдеться. А образ оповідача, хлопця-студента, добре нагадує самого автора.
Молода селянка Марфа Яркова одружена, проте кохає
Це почуття далеке від звичного, побутового розуміння. Листоноша, який приніс вістку від Михайла, поблажливо дає Марфі пригорнути до грудей листа. Соня не картає суперницю, навпаки, найкращими словами говорить про неї своєму синові.
А Михайло з далекого Сибіру пише Соні: “Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу. Сходи, моя єдина у світі Соню!
Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму…” Надзвичайно сильне почуття любові єднає усіх героїв, робить їх чистішими, добрішими, здатними на співпереживання.
Дочитавши новелу, хочеться залишитися на якусь хвильку сам на сам із своїми думками, із своєю совістю і замислитися про те, що любов – це таке всеосяжне почуття, яке не залежить від людської свідомості. Воно ніби дасться якоюсь вищою силою, тому мусить лишатися поза осудом чи запереченням.
Кохати, навіть не сподіваючись на взаємність,- то є велике щастя, яке дається лише духовно багатим особистостям.