УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 5 клас
СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ
НАРОДНІ КАЗКИ
ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ
Казка
Був собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він знай на печі у просі, в чорній сорочці, без штанців. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він голодує.
Аж ось прийшла чутка, що так і так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя на обід, і хто змайструє такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі,
Розумні брати й радяться:
– Піти б то, може, там, де наше щастя закотилося!
Порадились, просяться в батька та в матері:
– Підемо ми,- кажуть,- до царя на обід: загубити – нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося!
Батько їх умовляє, мати їх умовляє… Ні!
– Підемо, та й годі! Благословіть нас на дорогу.
Старі, нічого робити, взяли, поблагословили їх на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося – пішли вони.
А дурень сидить на печі та й собі проситься:
– Піду і я туди, куди брати пішли!
– Куди ти, дурню, підеш? – каже мати. –
– Ні,- каже,- не з’їдять, піду!
Старі з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. Так ні! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть:
– Ну, йди, та щоб ти вже й не вертався й щоб не признавався, що ти
Наш син.
Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він і пішов.
Іде та йде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий дідуган, борода зовсім біла аж до пояса.
– Здорові, діду!
– Здоров, сину!
– Куди йдете, діду?
А той каже:
– Ходжу по світу, з біди людей виручаю. А ти куди?
– До царя на обід.
– Хіба ти,- питає дід,- умієш зробити такий корабель, щоб сам літав?
– Ні,- каже,- не вмію!
– То й чого ж ти йдеш?
– А Бог його знає,- каже,- чого! Загубити не загублю, а може, там моє щастя закотилося.
– Сідай же,- каже,- та спочинеш трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі.
Ілюстрація Миколи Бекала
– Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите.
– Нічого, виймай!
От дурень виймає, аж з того чорного хліба такі стали паляниці білі, що він ізроду й не їв таких; сказано, “як у панів”.
От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб та й каже:
– Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс, та підійди до дерева, та перехрестися тричі, й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить; тоді, – каже,- тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети, куди тобі треба, по дорозі бери кого б там не стрів.
Дурень подякував дідові і розпрощався; дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.
От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав-спав… Коли це за який там час чує – хтось його будить:
– Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай!
Дурень прокинувся, коли гляне – аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а вітрила шовкові так і понадимались – тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів… Як полетів та й полетів – нижче неба, вище землі – й оком не зглянеш!
Летів-летів, коли дивиться: припав чоловік на шляху до землі вухом та й слухає. Він і гукнув:
– Здорові, дядьку!
– Здоров, небоже!
– Що ви робите?
– Слухаю,- каже,- чи вже позбирались до царя на обід люди.
– А хіба ви туди йдете?
– Туди.
– Сідайте зі мною, я вас підвезу.
Той сів. Полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік шляхом – одна нога за вухо прив’язана, а на одній скаче.
– Здорові, дядьку!
– Здоров, небоже!
– Чого ви на одній нозі скачете?
– Того,- каже,- коли б я відв’язав другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив. А я,- каже,- не хочу…
– Куди ж ви йдете?
– До царя на обід.
– Сідайте з нами.
– Добре.
Той сів, знов полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться: стоїть на дорозі стрілець і приціляється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого. Він крикнув:
– Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що не видно ні птиці, нічого?
– То що, що не видно? То вам не видно, а мені видно!
– Де ви її бачите!
– Ет! – каже. – Там, за сто миль, сидить на сухій грушці!
– Сідайте з нами!
Він і сів. Полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік і несе за спиною повен мішок хліба.
– Здорові, дядьку!
– Здоров!
– Куди ви йдете?
– Іду,- каже,- добувати на обід хліба.
– Та в вас і так повен мішок!
– Що тут цього хліба? Мені й на один раз поснідати не стане.
– Сідайте з нами!
– Добре!
Сів і той. Полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться, ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає.
– Здорові, дядьку!
– Здоров!
– Чого ж ви тут ходите?
– Пити,- каже,- хочеться, та ніяк води не знайду.
– Та перед вами ж цілісіньке озеро, чому ви не п’єте?
– Ет, що тут цієї води! Мені й на один ковток не стане.
– Так сідайте з нами!
– Добре!
Він сів, полетіли.
Летіли-летіли, коли глянуть, аж іде чоловіку село й несе куль соломи.
– Здорові, дядьку! Куди це несете солому?
– У село,- каже.
– Ото! Хіба в селі нема соломи?
– Є, – говорить,- та не така!
– А хіба це яка?
– А така,- каже,- що яке б душне літо не було, а тільки розкидай цю солому, то зараз де не візьметься мороз і сніг.
– Сідай з нами!
Той сів, і полетіли далі.
Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік у ліс і несе в’язку дров за плечима.
– Здоров, дядьку!
– Здоров!
– Куди ви дрова несете?
– У ліс.
– Ото! Хіба в лісі нема дров?
– Чому нема? Є,- говорить,- та не такі.
– А які ж?
Ілюстрація Миколи Бекала
– Там,- каже,- прості, а це такі, що як тільки розкидати їх, так зараз же де не візьметься військо перед тобою!
– Сідайте з нами!
І той згодився, сів, та й полетіли.
Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені й понакривані, бочки меду та горілки повикочувані – пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей,- сказано,- півцарства зійшлось.
Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати.
Цар дивиться у вікно – аж щось прилетіло на золотім кораблі. Він лакеєві і каже:
– Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!
Лакей пішов, подивився, приходить до царя:
– Якась,- каже,- мужва обідрана!
Цар не вірить:
– Як,- каже,- можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли! Ти, мабуть, не допитався.
Взяв та й пішов сам між люди.
– Хто,- питає,- тут на цім кораблі прилетів?
Дурень виступив:
– Я! – каже.
Цар як подивився, що в нього свиточка – латка на латці, штанці – коліна повилазили, то аж за голову взявся: “Як-таки, щоб я свою дитину та за такого холопа видав!”
1. Чому троє братів вирушили в дорогу? Чи знали вони, як виконати царський указ?
2. Що дала мати на дорогу двом розумним братам, а що – дурневі? Підтвердь думку про різне ставлення батьків до синів словами з тексту.
3. Виразно прочитай в особах розмову дурника з дідусем. Про що ти з неї дізнався?
4. Чому дідусь вирішив допомогти хлопцеві побудувати летючий корабель? Який ти з цього можеш зробити висновок?
5. Як ти думаєш, чому дідусь наказав дурневі по дорозі брати всіх, кого б він не стрів?
6. Назви прізвиська побратимів, яких забрав до себе на летючий корабель хлопець. Що вони вміли робити краще за дурня?
7. Як ти думаєш, чи захоче цар віддати заміж свою дочку за дурня? Чи стануть хлопцеві у пригоді побратими? Перевір свої здогадки, прочитавши продовження казки.
Що його робити? І давай йому загадки загадувати.
– Піди,- каже на лакея,- скажи йому, ідо хоч він і на кораблі прилетів, а як не добуде води живущої й цілющої, поки люди пообідають, то не то царівни не віддам, а оце меч – а йому голова з плеч!
Лакей і пішов.
А Слухало, той самий, що припав до землі вухом, підслухав, що цар казав, то й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п’є. Скороход побачив:
– Чому ти,- питає,- не їси?
– Де вже мені їсти! І в пельку не йде.
І розказав – так і так.
– Загадав мені цар, щоб я, поки люди пообідають, добув води живущої й цілющої… Як я її добуду?
– Не журись! Я тобі дістану!
– Ну, гляди!
Приходить лакей, дає йому царський наказ; а він уже давно знає, як і що.
– Скажи,- говорить,- що принесу!
От лакей і пішов.
А Скороход відв’язав ногу від вуха та як махнув,- так в одну мить і набрав води живущої й цілющої.
Набрав, утомивсь. “Ще,- думає,- поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, відпочину трохи”.
Сів та й заснув. Люди вже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий ні мертвий. “Пропав!” – думає.
Слухало взяв, приставив до землі вухо – давай слухати. Слухав-слухав.
– Не журись! – каже. – Під млином спить, вражий син!
– Що ж ми будемо тепер робити? – каже дурень. – Як би його збудити?
А Стрілець каже:
– Не бійся: я збуджу!
От як нап’яв лук, як стрельне – як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли… Скороход прокинувсь – мерщій туди! Люди обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду.
Цар – що робити? Ну загадувати другу загадку: як із’їсть із своїм товариством за одним разом шість пар волів смажених і сорок пічок хліба, тоді, каже, віддам мою дитину за нього, а не з’їсть, то от мій меч – а йому голова з плеч!
Слухало й підслухав та й розказав дурневі.
– Що ж мені тепер робити? Я й одного хліба не з’їм! – каже дурень.
Та й знов зажурився – аж плаче. А Об’їдайло й каже:
– Не плач, я за вас усіх поїм, і ще буде й мало. – Приходить лакей: так і так.
– Добре,- каже,- нехай дають!
От нажарили дванадцять биків, напекли сорок пічок хліба. Об’їдайло як зачав Їсти – усе дочиста поїв, ще й просить:
– Ех,- каже,- мало! Хоч би ще трошки дали!..
Цар бачить, що він такий,- знову загадав загадку, щоб сорок сорокових кухлів води випив за одним духом і сорок сорокових кухлів вина, а не вип’є – “мій меч – його голова з плеч!”
Слухало підслухав – розказав; дурень плаче.
– Не плач! – каже Обпивайло. – Я,- каже,- сам вип’ю, ще й мало буде.
От викотили їм по сорок сорокових кухлів води й вина. Обпивайло як узяв пити, всі до каплі видув ще й підсміює.
– Ех,- каже,- мало! Хоч би ще трохи – ще б випив.
Цар бачить, що нічого з ним не вдіє, та думає: “Треба його, вражого сина,
Зо світу звести, а то він мою дитину запакує!” От і посилає до дурня лакея:
– Піди скажи, що казав цар, щоб перед вінцем у баню сходив.
А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чавунну напалили: “Так він сякий-такий зажариться!” Грубник натопив баню – так і пашить: самого чорта, мовляв, можна зжарити!
Сказали дурневі. От він іде в баню, а за ним слідком іде Морозко з соломою. Тільки що ввійшли в баню, аж там такий жар, що не можна! Морозко розкинув солому – й відразу так стало холодно, що дурень насилу обмився, та швидко на піч, та там і заснув, бо намерзся-таки добре!
Вранці відчиняють баню, думають – тільки з нього попілець зостався, аж він лежить на печі; вони його й збудили.
– Оце,- каже,- як міцно спав!
Та й пішов із бані.
Доповіли цареві, що так, мовляв, і так: на печі спав, і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав…
– Ну,- каже,- як дістане мені на ранок полк війська, то вже дам свою дочку за нього, а не дістане, то от “мій меч – йому голова з плеч!”
А сам думає:
“Де таки простому мужикові полк війська добути? Я цар, та й то!..”
От і дав наказ.
Слухало й підслухав, і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче:
– Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду?
Іде на корабель до товариства:
– Ой, виручіть, братця! Виручали не один раз з біди і тепер виручіть! А то пропав я на світі!..
– Не плач! – каже той, що ніс дрова. – Я тебе виручу.
Приходить слуга:
– Казав,- каже,- цар, як поставиш завтра на ранок цілий полк війська, тоді твоя царівна!
– Добре, зроблю! – каже дурень. – Тільки,- каже,- скажи цареві, як не віддасть ще й тепер, то я його війною повоюю й силою царівну візьму.
Ілюстрація Миколи Бекала
Уночі повів товариш дурня в поле й поніс із собою в’язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине – то й чоловік, що кине – то й чоловік! І такого війська набралось, Господи! На ранок прокидається цар – аж чує: грають. Він питає:
– Що там так рано грає?
– То,- кажуть,- той своє військо муштрує, що на золотім кораблі прилетів.
Цар тоді бачить, що нічого не вдіє, та звелів його покликати до себе.
А дурень такий став, що його й не пізнаєш: одежа на ньому так і сяє: шапочка золота, а сам такий гарний, що Боже! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина… Підступив під палац:
– Стій! – крикнув.
Військо у лаву стало – як перемите! Він пішов у палац; цар його обіймає, цілує.
– Сідай, мій зятю любий!
Вийшла й царівна; як побачила – аж засміялась, який у неї гарний чоловік буде! От їх швидко й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов.
ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ
1. Які завдання загадував цар хлопцеві?
2. Як допомогли хлопцеві побратими?
3. Як поставився цар до дурня при першому знайомстві? А яким стало його ставлення після того, як хлопець показав усім своє військо? Який висновок ти можеш зробити про щирість царя і його дочки?
Як би ти порадив: чи варто хлопцеві одружуватись із царівною?
4. Чи сподобався тобі головний герой казки? Назви риси характеру дурня.
5. Що в казці може бути правдою, а що – вигадка?
6. Чого навчає ця казка?
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Ниць – лежати, падати обличчям донизу.
Миля – міра довжини завдовжки 1,6 кілометра.
Куль соломи – туго скручений оберемок соломи.
ТИ – ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ
1. Уяви, що ти потрапив / потрапила до хлопця на летючий корабель. Роль кого із його побратимів ти хочеш виконувати? Доповни казку частиною, у якій ти – один із героїв.
2. Яким ти уявляєш летючий корабель? Намалюй його або розкажи про нього.
ТВОЇ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ
Уклади збірочку казок про тварин. На останній сторінці розмісти словничок, у який запиши тварин, що діють у казках, та які риси характеру людей вони уособлюють.
ПЕРЕВІР СЕБЕ
Накресли і заповни в зошиті таблицю. Зроби висновки про особливості вивчених народних казок.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)