Років 5 тому назад я потрапив у Лебедянь у самий розпал ярмарку. Я зупинився в готелі, переодягся й відправився на ярмарок. Половою в готелі встиг мені повідомити, що в них зупинився князь Н. і багато інших панів.
Мені хотілося купити трійку коней для своєї брички. Я знайшов двох, а третю підібрати не встиг
Після обіду я відправився в кавову. У більярдній кімнаті зібралася людина 20, серед яких я помітив князя Н, парубка років 22-х з веселим і трохи презирливою особою. Він грав з відставним поручиком Віктором Хлопаковим, маленьким, смугленьким
Хлопаков мав уміння подобатися молодим московським багатіям, за рахунок чого й жив. Успіх поручика полягав у тому, що він протягом року або двох уживав те саме вираження, що невідомо чому смішило його заступників. Через якийсь час це вираження переставало смішити, і Хлопаков починав шукати нового заступника
На інший день я пішов дивитися коней до відомого баришника Ситникову. Мені сподобався сірий у яблуках жеребець, і ми почали торгуватися. Раптом з-за рогу з гуркотом вилетіла Трійка коней, запряжена у франтівський
У ній сидів князь Н. із Хлопаковим. Ситників заметушився й почав показувати князеві кращих коней. Я не дочекався кінця угоди й пішов
На розі вулиці я помітив великий аркуш паперу, прикріплений до воріт сіруватого будиночка. На папері значилося, що якийсь Анастасей Иванич Чернобай, тамбовський поміщик, продає тут коней. Анастасей Иванич виявився старим середнього росту, з білими волоссями, прекрасними блакитними очами, люб’язною посмішкою й приємним, соковитим голосом. Я купив у нього недорогого коня.
На інший день вона виявилася загнаної й кульгавий. Назад Чернобай кінь не взяв. Я зрозумів, у чому справа, і скорився своєї долі.
На щастя, за урок я заплатив недорого.
Дна через 2 я виїхав і загорнув у Лебедян через тиждень, по дорозі назад. У кав’ярні я знову застав князя Н. за більярдом, але в долі Хлопакова відбулася звичайна зміна – його перемінив білявий офицерик.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)