Купчинський Роман Григорович “Накрила нічка, та й тихесенька…”

Накрила нічка, та й тихесенька, Земленьку кругом. Лиш вітер мряки жене злегенька Над розіспаним лугом.

І до любови накликають Чарівниченька-солов’ї. А місяць срібний розтягає Чарівну пряжу мрій.

Там при окопах на долині Стоїть поручник молодий. Йому щохвилі вилітає Зітханнячко з грудей.

“Спи, дівчино, спи, кохана, Злоті мрії-сни. І про мене, голубонько, Не забудь спімни”.

А там у Львові музики грають, Танець жваво йде. Дівочі очі як зорі, сяють, Любка всіх вперед веде.

І усміхається чарівно, І клонить голову на грудь. А сотник

просить, сотник молить: “Кохана, не забудь”.

Сіріє ранок, світла гаснуть, Тяжіє сонна голова. А сотник шепче ще до вушка Прощальнії слова.

“Спи, дівчино, спи, кохана, Злоті мрії-сни. І про мене, голубонько, Не забудь спімни”.

Ударив гранат, як грім гримучий, Землю розгорнув. Збудив окопи і ліс дрімучий, І ставок, що вже заснув.

Там при окопах на долині Лежить поручник молодий. Йому потічком випливає Червона кров з грудей.

І знову стихло все довкола, Ставок заснув, здрімнувся ліс. А тільки вітер по соснині Зітхання тихо ніс.

“Спи, дівчино, спи, кохана, Злоті мрії-сни. І про мене, голубонько, Не забудь спімни”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Купчинський Роман Григорович “Накрила нічка, та й тихесенька…”