Громадянська лірика Олександра Олеся – це відображення особистої позиції поета в суспільстві, його переконань, ідеалів, урешті-решт, це свідчення часу, доби, у яку він жив. Вірш ” О слово рідне! Орле скутий!.. ” (1907 р.) зображує тяжке становище української мови в перші десятиліття XX ст., а також розуміння автором ролі поетичного слова, справжньої поезії в житті народу. Це пристрасний гімн рідному слову. Поет прославляє народ, який зберіг рідну мову в страшну годину, “коли він сам стоять не міг”.
Слово в поезії Олександра Олеся може
Тож слово-меч захищає, стає на оборону рідної землі, а слово-сонце, освітивши край, вселяє надію в безсмертя народу.
Вірш пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність, багатство української мови поет
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним.
Меч тут символізує войовничу грань українського слова, отже, і самої нашої національної душі; сонце – миролюбну, окрилену, творчу. Автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов’язково стане судними дощами для її ворогів.
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ
О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев… О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним. 1907