Олександр Олесь – один з найталановитіших співців кохання, пристрасті, радості від земної любові закоханої людини. Його вірш ” Чари ночі ” став однією з найулюбленіших у народі пісень “Сміються, плачуть солов’ї”. І не дивно: За жанром цей твір – романс.
“Життя – єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла”. Справді, життя пролітає, як одна мить. За щоденними турботами людина не встигає рахувати не те що дні, а й роки.
Треба робити все, щоб не прожити життя марно, щоб залишити по собі гарну пам’ять нащадкам.
Весна
Отже, краса життя, краса кохання – понад усе. Такий провідний мотив твору.
Продовжуючи народнопісенну традицію, поет будує вірш на наскрізному паралелізмі “людина – природа”. Численні персоніфікації
Життя єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла”). Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ
ЧАРИ НОЧІ Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: “Цілуй, цілуй, цілуй її, – Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе – І струмінь власної душі Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся. Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощі густі, Там гнуться верби п’яні. Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, – Гори! Життя – єдина мить, Для смерті ж – вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти, Коли ввесь світ співає? Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє. І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості На свято радісне квіток, Кохання, снів і млості. Загине все без вороття: Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття, І захолонуть груди. І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас – боги скупі, Над нас – глухі й нечулі… ” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: “Цілуй, цілуй, цілуй її – Знов молодість не буде!”