В цьому році зима Не вдягала білої свити. Часом вже й приміряла. Та хтось її зразу крав. Пошукала, поплакала…
Що ж робити? – Бідувала в старій Із торішніх зів’ялих трав. Як коли лютувала, Стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем. Несла сум’яття вітрів. Все збиралась на силі.
Та не встигла огледіться. Як проснулись дерева І на Одрі лід потемнів. Крига буйно ломилась
У відкриті двері протоки. Лід кришився, б’ючись Об каміння берегове… І нарешті по Одрі – Темній, широкій – На останній крижині
Самотня чайка
Чайки держаться гурту, А ти відпливаєш одна. А крижина тонка,
А крижина майже прозора… Ну, а що, як її Розмиє вода весняна? Ну, а що, коли їй Та удержать тебе несила?
Затріщить і відломиться… Піде вода кругами… – дивна людино!
Я ж маю крила. Нащо крилатим грунт під ногами?
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Непривітна, похмура, безсніжна зима. Не на білих сніжних перинах їй довелося бути, а в торішній зів’ялій траві. Пошукала снігу, поплакала, посперечалася, а що робити?
Пройшов час, і довелося поступатися місцем весні.
Чайка самотня пливе. Її манять широкі морські простори, не лякає небезпека, бо має вона крила. Що ж дивного? А те, що це алегорична картина і образ чайки алегоричний.
Адже й серед людей є крилаті романтики, які прагнуть нового, незвіданого, що не бояться мріяти й діяти. Їхні поривання не всі розуміють і схвалюють, але саме завдяки їм відбутися прогрес людства.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)